Усі батьки хочуть, щоб їхня дитина росла веселою, щасливою, раділа життю і, звичайно, мала багато друзів. Але іноді малюк не знає, як правильно спілкуватися. Часом очікування дорослих не виправдовуються, їхня крихітка зростає нетовариською, замкнутою. У будь-якої поведінки є причини. Психологи визначають деякі з них, які можуть перешкодити комфортному спілкуванню дитини з однолітками. Фахівці сходяться на думці: усе йде з родини. Тому батьки повинні знати, як навчити дитину спілкуватися з однолітками.
ПРИЧИНИ, ЧЕРЕЗ ЯКІ ДИТИНА НЕ СПІЛКУЄТЬСЯ З ОДНОЛІТКАМИ
- Дитина може соромитися, відчувати невпевненість у собі, у школі для цього ситуацій особливо багато. Боязкі діти бояться зробити щось не так: навіть відповісти на уроці або вийти до дошки для них становить велику проблему. Їм важко дається опанувати себе, щоб навіть завести розмову з однолітками. Упевнена в собі дитина починає спілкуватися, може звернутися за допомогою або запропонувати її сама. Пізніше це переростає в дружбу. Якщо ж малюк відчуває дискомфорт, то виникає ризик залишитися без друзів. Причина некомфортної поведінки в колективі - невпевненість у собі, занижена самооцінка, що і призводить до невміння адаптуватися в колективі.
- У силу певних сімейних обставин у малюка можуть бути просто не розвинені навички комунікації: уміння почути співрозмовника, не перериваючи його, коректно приєднуватися до діалогу, не ображаючись, реагувати на критику, висловлювати свою думку.
- Дитина може поводитися агресивно, тим самим відштовхуючи однокласників від себе. Причини агресії криються в сімейних взаєминах. Швидше за все, маляті доводиться спостерігати сцени насильства вдома, відчувати постійні страхи. Також це може бути причиною того, що дитина в силу віку не в змозі вирішити незрозумілу для неї ситуацію. І бачить вона тільки один вихід - побитися.
- Дуже часто дитина не може за себе постояти і навіть не прагне до цього. Наприклад, однокласники відбирають ручку або кольоровий папір, а вона або йде скаржитися, або робить вигляд, що нічого не відбувається. Такій дитині в колективі найскладніше, адже, якщо не постояв за себе один раз, задиратися почнуть й інші кривдники. Причини такої поведінки в сім'ї: дитині не дозволяють висловлювати свою думку, тому в школі вона повторює звичну поведінку. Може бути і прямо протилежна ситуація - близькі занадто м'яко спілкуються з дитиною, і вона не звикла до агресії. Подібну ситуацію потрібно якомога швидше коригувати у психолога, щоб допомогти дитині.
- Дитина може бути інтровертного психотипу. Таким дітям комфортно грати одним, вони вибагливі у спілкуванні, у колі сім'ї вони можуть виявляти активність, а в суспільстві мовчазні.
НАВЧАННЯ ДИТИНИ СПІЛКУВАННЯ
Якщо дитина не спілкується з однолітками, потрібно навчити її цього. Тут допоможуть декілька порад.
- Не можна погано озиватися про іншу дитину, висловлювати невдоволення, принижувати і глузувати з неї. Якщо вона чимось завинила, обмежтеся справедливою критикою.
- Не потрібно висувати безліч претензій, інакше у дитини розвинеться комплекс неповноцінності.
- Розмовляйте з малюком доброзичливим тоном. Він повинен бути впевнений, що його люблять і цінують, що про нього піклуються і завжди підтримають.
- Формуйте в сина чи дочки самостійність. Дозвольте дітям самим приймати рішення і нести відповідальність за наслідки. Навіть якщо вони зроблять щось не так, у них буде досвід. А негативний досвід ще нікому не завадив.
В ідеалі сім'я для дитини повинна асоціюватися зі словосполученням «мій дім - моя фортеця». Іншими словами, це те місце, де можна розслабитися, творити, самовиражатися, висловити свою думку з упевненістю, що близькі вислухають, почують, допоможуть, підкажуть і не будуть критикувати. І наскільки дитина в сім'ї є повноцінним членом, наскільки її думка враховується – це все залежить від старшого покоління. У такому ключі формується і самооцінка дитини. Якщо вона звикла, що її не слухають і не поважають в колі сім'ї, то й у компанії однолітків вона буде допускати до себе таке ставлення. Якщо батьки хочуть бачити дитину успішною і впевненою в собі, то формувати необхідні якості варто якомога раніше, поважаючи маленьку людину, радячись з нею, як з дорослим членом сім'ї.
