Як допомогти дітям зберігати позитивний настрій.

 Вплив негативних емоцій на дітей і поради батькам про розвиток позитивного мислення дитини

Навряд чи для вас стане несподіванкою той факт, що в усіх нас є «внутрішній голос», з яким ми ведемо приватні бесіди. Дослідники в галузі нейронаук виявили, що наші «голоси» (тобто наші думки та роздуми) за природою своєю в деякій мірі схильні до негативу й у значно меншій мірі до позитиву. На жаль, внутрішні голоси дітей особливо негативні і, як правило, супроводжуються сумнівами, страхами й соромом.

Наприклад, одна дитина може замислитися: «Чи подобаюсь я Дімі? Звісно, ні. Я не такий розумний, як він». Інша дитина може подумати: «Я хотів би пограти із цими хлопцями. Але вони ніколи не приймають мене в команду. Я люблю реп, а вони слухають рок». Ці види негативних думок повторюються знову і знову... щодня.

Подумайте про те, скільки разів діти й підлітки чують слово «ні» або переживають негатив у сім'ях чи класі. Але ж вплив негативних емоцій схожий з пасивним палінням. Учені вважають, що негатив викликають певні стресові хімічні речовини, що синтезуються в головному мозку. У поєднанні із природним негативним внутрішнім голосом дитини вони можуть призвести до погіршення її психічного здоров'я.

Хоча негатив є складовою природи дитячого організму, батьки, наставники, тренери та вчителі можуть допомогти дитині змінити її фоновий емоційний стан у бік позитиву. Звертаючи увагу на те, як ми спілкуємось, і розуміючи, як необхідно розвивати позитивне мислення, ми здатні покращити емоційний баланс наших дітей.

Не забувайте мислити позитивно, казати «так» замість «ні». Людина стає більш щасливою в житті, якщо невпинно повторює «Так!».

Фахівці виявили, що негативні думки пов'язані з посиленням стресу і сприйняття себе як нещасної людини, а позитивні слова й думки – навпаки! Позитивні слова перетворюються на оптимізм, віру в себе й надію на майбутнє.

Що наука каже про негатив

Провідні вчені світу довели, що негативні думки, почуття та стрес пов'язані між собою. Наприклад, щоразу, коли ми вимовляємо слово «ні», наш мозок вивільняє гормони стресу й відповідні нейромедіатори, які привносять хаос у наше нормальне функціонування.

Тобто коли ми озвучуємо негативні думки про хворобу, страх, неспокої, несхвалення або просто кажемо «ні», вивільняються додаткові стресові хімічні сполуки. І цей процес не обмежується тільки нами. Аналогічним чином реагує й мозок людей, які чують наші слова, що породжують в них неспокій і дратівливість. У результаті довіра та співробітництво між людьми підриваються. І якщо ситуацію не виправити, негатив може зруйнувати сімейні відносини та завдати емоційної травми.

Сила позитиву

Провідні фахівці-психологи виявили, як саме позитивні думки впливають на мозок. Вони показали, як подолати наше тяжіння в бік негативу, домагаючись співвідношення позитивних і негативних думок 3:1. Більше того, вони стверджують, що коли ми досягаємо покращення балансу, наші особисті взаємини стають більш теплими й наповненими турботою, а ми самі – більш продуктивними в роботі. Виховуючи бажання прагнути до такого балансу в наших дітей, ми формуємо їх життєстійкість – потужну навичку для успішного життя.

То як ми можемо допомогти дітям досягти оптимального балансу між негативними й позитивними думками? Як ми можемо допомогти їм розвинути позитивне мислення?

Практики, які допомагають дітям мислити позитивно

Психологи радять три способи розвитку позитивного мислення в дітей.

• Навчайте дітей цікаво проводити час. Коли людина проводить час з родиною та друзями й робить те, що любить, це допомагає їй поглиблювати взаємини. Навчайте дітей планувати свій день так, щоб вони мали можливість проводити час із вами або кимось близьким для них, щоб у результаті зробити щасливими і себе, й дорогих людей. У кінці дня дозвольте їм насолодитись позитивними враженнями, розмірковуючи про те, що за день сподобалось їм найбільше.
• Переконуйте дітей, що вони чудові. Коли діти усвідомлюють, що вони найкращі для своїх улюблених батьків, їх упевненість у собі зростає. Ми допомагаємо дітям досягти цього, демонструючи непідробний інтерес до них і до того, якими людьми вони хочуть стати в майбутньому. Особливо допомагайте їм повернути позитивні думки й почуття в ті моменти, коли діти пишаються собою й переповнюються до себе обґрунтованою повагою. Розкажіть їм, що, на ваш погляд, гідне такої поваги і що, відповідно, притаманне їм і дарує вам радість бути батьками таких дітей. Ще один аспект розвитку – це становлення дитячої самосвідомості. Самосвідомість дозволяє дітям бачити себе унікально несхожими на інших людей. Поступово діти приходять до усвідомлення власних думок, почуттів, поглядів і відчуттів, що призводить до міцного емоційного здоров'я й позитивного світовідчуття.
• Розвивайте почуття вдячності. Коли діти вчаться розпізнавати та цінувати хороші моменти, вони отримують задоволення й радість від життя і розвивають свій оптимізм. Існує кілька способів навчити дітей вдячності вдома і школі. Один з них – це допомогти їм зосередитись на теперішньому моменті й заохочувати їх уяву. У той момент, коли до дітей приходить натхнення висловити свою подяку вголос, вдячність стає ще більш потужним і дієвим інструментом позитивного світогляду.

​Основні принципи спілкування, які живлять позитив

• Зробіть паузу, заспокойтесь. Дорослі відіграють велику роль у тому, як діти сприймають і реагують на негатив. Дослідження показує, що якщо під час спілкування з дітьми ви уповільнюєте свою мову, ви тим самим сприяєте відновленню їхнього спокою, особливо в тих випадках, коли діти відчувають тривогу чи гнів. Крім цього некваплива мова поглиблює взаємозв'язок з людьми, дозволяючи їм краще розуміти один одного.
• Думайте про те, що і як ви кажете. Кажіть «так», коли це тільки можливо. Якщо ви не можете сказати «так», перефразуйте свою відповідь таким чином, щоб розмова проходила в позитивному ключі. Наприклад, якщо Наталя просить дозволу погуляти на вулиці до трьох годин ночі, ви, імовірно, відчуваєте величезне бажання відповісти: «Звісно ж, ні!». Але замість поспішної (негативної) відповіді спробуйте поставити запитання, яке відкриє діалог на цю тему. Ви можете спитати в Наталі: «Якби ти була матір'ю, що могло би переконати тебе дозволити своїй доньці гуляти так пізно?». Згодом ви можете змінити або не змінити свою думку, але головне, що ви залучите її до конструктивної розмови, яка допоможе їй зрозуміти ваш процес прийняття рішень. І ви звільните мозок дівчинки і свій власний від необхідності синтезування гормонів стресу!
• Використовуйте позитивні фрази та спокійний тон голосу. Крики та сварки стимулюють вироблення в головному мозку шкідливих хімічних речовин. Якщо ви відчуваєте розчарування у вашій дитині, зробіть глибокий вдих і постарайтесь розслабитися, перш ніж почнете розмову. Позитивний зоровий контакт і теплий тон вашого голосу посилають позитивні сигнали в мозок дитини. Пам'ятайте, що коли батьки розмовляють у присутності дітей, однаково важливі як слова, так і форма їх подачі.

​І, звісно, один з найкращих способів розвинути в дітей позитивне мислення – це власний приклад. Тому намагайтесь «бачити склянку наполовину повною». Шукайте яскраві сторони життя й використовуйте будь-які позитивні фрази, які тільки можете придумати! Ваші діти будуть робити те ж саме.

Психологи ДСНС радять: як допомогти дитині, якщо вона почула чи побачила щось шокуюче і злякалась.

 Країна-терорист і далі обстрілює мирні міста України. Особливо зараз, коли рашисти не можуть протистояти нашим героїчним ЗСУ на фронті, тікають чи здаються в полон,  вони мстяться нам - підло гатять ракетами по мирному населенню. Прагнуть посіяти страх і паніку, створити надзвичайну ситуацію, спробувати залишити людей без світла, тепла, води чи їжі. Чи зможе це нас зламати? Аж ніяк. Але, на жаль, наші діти теж бачать страшне обличчя війни, нарівні із дорослими, переживають це жахіття і можуть стати свідками шокуючих подій. Ми повинні їм допомогти впоратися із цим. 

Психологи ДСНС розповіли, як  діяти, якщо дитина почула чи побачила щось шокуюче і налякана:

1.  В жодному разі не сваріть і не соромте дитину за її переляк. Страх – природне і нормальне почуття, частина інстинктивної програми самозбереження. Він не піддається контролю у дітей, проявляється на фізичному рівні – здригання, плаксивість, порушення сну і апетиту, нервові тіки, заїкання.

2.  Якщо ви побачили, що дитина сильно налякана, заспокоюйте її, міцно-міцно обіймайте, зігрівайте своїм тілом, гладьте по спинці – це допоможе зняти  напругу.

3.  Нехай дитина плаче, якщо їй це потрібно. Не зупиняйте, не заговорюйте, дайте виплакатися, просто будьте поруч і показуйте свою любов.

4.  Обговорюйте з дитиною те, що вона побачила. Проговоріть за дитину те, що вона не може сформулювати сама: «Ти так сильно злякався, коли побачив…». Так ви допоможете їй випустити страх назовні. Як і будь-яка сильна емоція, яка залишається всередині, страх «тисне» на дитину, створює постійну напругу. А якщо випустити його назовні, як повітря з кульки, він втрачає свою силу.

5.  Під час розмови з дитиною спробуйте створити безпечну і спокійну обстановку, обіймайте її, якщо вона не противиться. Говоріть повільно і неодмінно робіть паузи, щоб дитина мала час зрозуміти, а ви – тримати почуття під контролем.

6.  Здебільшого, однієї розмови недостатньо і доводиться повторювати багато разів різними словами, згадуючи подробиці того, що сталося. Це варто робити до моменту, поки ви не відчуєте, що страх дитини поступово зменшується. І головне – підтримуйте дитину кожного разу, коли вона згадує те, що трапилося і хоче поговорити про це («А пам’ятаєш, мамо, як я злякалася вибуху?»).

7.  Розповідайте дитині про свої почуття і страхи: «Мені теж було страшно». Дозвольте собі і дитині боятися – не намагайтеся переконати її в тому, що насправді вона не боїться, що у неї не було приводу боятися або в тому, що насправді все це не страшно.

8.  Запропонуйте намалювати свій страх або те, що злякало, – це допоможе впоратися з емоціями. Дитина сама обере, у який спосіб це зробити. Деякі діти малюють або ліплять сцену, якої злякалися, з точністю до найдрібніших деталей. Деякі покривають листи чорною або червоною фарбою, до дірок черкають на папері ручкою. Не варто направляти дитину до якогось «правильного» шляху вираження або оцінювати художні достоїнства результату, адже основне – виплеснути назовні те, що гнітить дитину всередині.

9.  Пам’ятайте, дитина не вміє керувати своїми почуттями та емоціями. Та й не всім дорослим це добре вдається. Тому головне завдання – допомогти дитині в цьому.

Будьте поруч, тримайтеся і не здавайтеся самі. Ми переможемо!

ДСНС УкраїниДжерело: 

Дитина почула вибухи: як заспокоїти й чим зайнятися в укритті.

 Нещодавні обстріли всієї території України показали, що навіть здавалося б у тилових районах є значна небезпека і як ніколи актуально ховатися в укриттях. Дитяча психіка особливо вразлива, вона відчуває навіть найменші зміни в поведінці дорослих. Саме тому батьки та вчителі мають знати, як правильно транслювати свої емоції при дітях та як відволікти їх від тривожних думок під час повітряних атак.

“Нова українська школа” поговорила з практичною психологинею Ольгою Шабловською й лікаркою-психологинею та психотерапевткою Анною Воробей про те, як під час обстрілів заспокоїти дітей та чим їх відволікти в укритті чи бомбосховищі.

СПОЧАТКУ ФІЗИЧНА БЕЗПЕКА, ПОТІМ – ЕМОЦІЙНИЙ СТАН

Лікарка-психологиня та психотерапевта Анна Воробей каже, що під час обстрілів батькам першочергово потрібно подбати про фізичну безпеку як самих себе, так і своїх дітей. Чітко скажіть дитині, що зараз тимчасово небезпечно і вам необхідно піти в безпечне місце.

“Приділяти увагу емоційному фону дитини варто вже тоді, коли перебуваєте в умовах відносної безпеки – наприклад, в укритті. Водночас батьки мають керуватися стійкістю свого емоційного стану. Адже діти, особливо до шести років, повністю орієнтуються на емоційну реакцію батьків (міміка, голос, поведінка). Якщо дорослі самі панікують та тривожаться, то й дитина починає переймати їхню реакцію“, – розповіла Анна.

Емоційний стан дорослих, який виникає внаслідок надзвичайної ситуації, може бути ще більш травматичним для дітей, ніж сама подія, каже психологиня Ольга Шабловська.

“Якщо доросла людина відчуває сильну тривогу, має прояви істерики, панічних атак або інші реакції, які виникають унаслідок стресу, то варто відійти в окреме приміщення й там уже поплакати, похвилюватися, виговоритися. А з дітьми хай залишиться та людина, яка може спокійно розмовляти та комунікувати”, – розповіла Ольга.

Анна також радить батькам заздалегідь потренувати з дітьми алгоритм дій на випадок повітряної тривоги й обстрілів. Якщо дитина буде знати, що це та як правильно діяти, то стрес у неї зменшиться.

“Наприклад, можна пройтися з дитиною до найближчого укриття, скласти заздалегідь тривожний рюкзак (або рюкзак безпеки, як пропонують їх називати деякі психологи, – ред.).

Якщо дитині більше десяти років, можна частково віддавати їй відповідальність. Нехай самостійно збере свій рюкзак, а батьки лише підкажуть, що їй потрібно. Якщо дитина менша, то важливо покласти до рюкзака її улюблену іграшку. У малечі формується прив’язаність до об’єктів, тож, коли іграшка поруч, вони почуваються безпечніше”, – наголосила психологиня.

ЯК РОЗПІЗНАТИ, ЩО ДИТИНА ТРИВОЖИТЬСЯ

За словами Ольги Шабловської, діти проживають тривогу по-різному. Одні можуть почати плакати, інші проявляти надмірну активність, ще інші ніби завмирають.

Також зверніть увагу й на тілесні прояви:

• поблідніння;
• сильне потовиділення;
• пришвидшене серцебиття;
• тремтіння рук та ніг;
• переривчасте дихання.

ЩО РОБИТИ, ЩОБИ ЗНИЗИТИ РІВЕНЬ ТРИВОГИ В ДІТЕЙ

Після почутих обстрілів чи вибухів у дітей спочатку настає шоковий стан, вони намагаються зрозуміти, що відбулося. На цьому етапі вони повністю копіюють реакцію дорослих. Якщо всі спокійні, то й дитина не буде хвилюватися.

“Першочергово потрібно сказати, що ми в безпеці, а також зазначити, що якщо хтось відчуває ті чи інші тілесні прояви тривоги – це нормально, це природна реакція організму на стресову подію. Це зараз мине”, – розповідає Ольга Шабловська. Також дитині можна дати води або смоктальну цукерку – це допомагає заспокоїтися.

Якщо в дитини від трьох до шести років сталася істерика, батькам варто встановити зоровий контакт на одному рівні.

“Можна взяти дитину на руки, сісти поруч та обійняти, водночас потрібно дихати спокійно і в однаковому темпі. Так ви “заряджаєте” дитину власним спокоєм. Потім поясніть, що відбулось і які ваші подальші плани. Наголосіть, що зараз усе добре, ви в безпеці. Інтонації в такій розмові мають бути рівними, а тембр – низьким”, – додає Анна Воробей.

Унаслідок стресу замість істерики дитина може стати надмірно активною: почати бігати, метушитися, робити те, що було їй не притаманне. Таких дітей варто долучити для якоїсь корисної справи. Це допоможе їм вивільнити надмірну тривогу. Наприклад, запитати в людей в укритті, хто хоче води і принести її охочим, радить Ольга Шабловська.

Що краще не робити

Анна Воробей зазначила, що не можна заперечувати емоції дитини. Наприклад, казати “не плач”, “не бійся”, “не хвилюйся” тощо. Зустріньтеся з емоціями малечі, легалізуйте їх, прийміть, розділіть їх із дитиною й лише тоді заспокоюйте.

З ДІТЬМИ РІЗНОГО ВІКУ ГОВОРІТЬ ПО-РІЗНОМУ

Чим менша дитина, тим більше інформації варто переводити в ігрову форму.

“Діти садочкового віку переймають почуття безпеки через дотик, тому розповідати їм про обстріли, які вони тільки що почули, краще взявши дитину на руки або обійнявши її. Дітям шкільного віку варто докладніше пояснювати ситуацію. Говоріть про фактичні події, які сталися, не вдаючись у подробиці”, – каже Ольга Шабловська.

Відповідайте спокійно, а якщо у вашому населеному пункті “прилетіло”, то так і кажіть. Коли дитина ставить уточнювальні запитання – відповідайте.

“Але надавайте стільки інформації, скільки готова взяти дитина. Не перевантажуйте її деталями. Бо іноді, даючи відповіді, ми можемо ще більше її емоційно травмувати, ніж це було до обстрілів чи вибухів”, – зазначила психологиня.

Анна Воробей також радить маленьким дітям розповідати інформацію про війну у вигляді казки про добро і зло або ж через порівняння з головними героями улюбленого мультику, залежно від того, чим дитина цікавиться.

ВПРАВИ ДЛЯ ЗАСПОКОЄННЯ

• Для стабілізації емоційного стану використовуйте руханки для тіла: наприклад, простукайте його. Починаємо простукувати тіло зверху вниз: спочатку руки, потім тулуб, грудну клітку, живіт, ноги, а потім попросіть когось, хто поруч, простукати спину.
• Ще одна дієва вправа для заспокоєння називається “Метелик”. Складаємо руки, захоплюємо один великий палець за інший, щоби вийшов метелик. Потім кладемо руки на груди і “крильцями” у вигляді кінчиків пальців починаємо простукувати грудну клітку плавними похлопувальними рухами.

Більше вправ для заспокоєння можна знайти тут.

ТОП ПОРАД – ЧИМ РОЗВАЖИТИ ДИТИНУ В УКРИТТІ ЧИ БОМБОСХОВИЩІ

• Пластилін

Попросіть дитину щось зліпити: батьки заспокояться, а внутрішня тривога малечі спрямується на конкретні дії.

• Рахуємо людей за спільними рисами

“Ще в укритті можна порахувати, скільки людей одягнені в шапки або скільки людей у червоних куртках. У цьому контексті тривожний стан дитини, коли вона нічого не контролює, ви переносите в зовнішній світ, де вона може щось вирішувати”, – радить Анна Воробей.

• Графік

У випадку довготривалої тривоги (понад п’ять годин) продумайте графік в укритті. Чим молодша дитина, тим чіткішим має бути розпорядок дня.

“Наприклад, спочатку ми робимо дихальні вправи, потім ми граємось, у таку годину в нас перерва на їжу, а зараз тиха година. Сон дає можливість нервовій системі стабілізуватися. Старшим дітям підійдуть будь-які ігри на кшталт “крокодил”, “вгадай, хто я”, “я візьму із собою на острів…”, – розповіла Анна Воробей.

• Малювання

Це допоможе вивільнити різні емоції. Навіть якщо діти малюють щось страшне, у чорних кольорах – це нормально.

• Співи

“У стані тривоги наш слух дуже активований, і коли починаємо співати, ми розслабляємось та отримуємо позитивні емоції”, – розповідає Анна.

У випадку довготривалої тривоги необхідно періодично змінювати активності. Діти не можуть довго малювати чи гратися, адже їхня увага нестійка.

Нагадаємо, що раніше МОН опублікувало добірку активностей, які вчителям можна використовувати в роботі з дітьми під час перебування в шкільному укритті.

Ірина Троян, “Нова українська школа”

Як пояснити дитині правила безпеки під час атаки дронів-камікадзе: покрокова інструкція.

Дрони-камікадзе – нова небезпечна зброя, від якої наразі потерпають українці. У батьків та вчителів не завжди є можливість 100% часу бути поруч із дитиною. 

▪ Як дізнатись, що летить дрон-камікадзе? ▪ Що робити, якщо атака дронами застала дитину у приміщенні, а поруч немає дорослих? ▪ Що треба заборонити робити дитині під час атаки дронами-камікадзе? 

ЯК ПОЯСНИТИ ДИТИНІ ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС АТАКИ ДРОНІВ-КАМІКАДЗЕ: ПОКРОКОВА ІНСТРУКЦІЯ

Дрони-камікадзе – нова небезпечна зброя, від якої наразі потерпають українці. У батьків та вчителів не завжди є можливість 100% часу бути поруч із дитиною. Тому просто необхідно, щоб діти були свідомі небезпеки і знали, що робити в критичних ситуаціях. Підготували для вас інструкцію, як простою мовою розказати дитині про нову загрозу і які дії допоможуть у небезпечній ситуації.

Як дізнатись, що летить дрон-камікадзе?

Під час прольоту дрон видає гучні звук. Це нагадує:

✔ гудіння старого мопеда;

✔ звук газонокосарки;

✔ звук двигуна без глушника;

Із землі «шахід» має вигляд чорного трикутника.

Що робити, якщо атака дронами застала дитину у приміщенні, а поруч немає дорослих?

✔ Щойно атака почалася – необхідно спустися в підвал (якщо він є) або на нижні поверхи будівлі.

✔ Або ж можна переховуватися в кімнаті з опорними стінами або на сходових клітинах. Дитині слід закрити вуха долонями та відкрити рот, щоб уберегтися від контузії.

Якщо атака дронами розпочалася, коли дитина на вулиці, а поруч немає дорослих?

✔ Щойно дитина почула характерне гудіння дронів — вона має негайно впасти на землю. Якщо несла щось у руках — спершу відкинути це вбік, бо люди часто травмуються, забуваючи про свою ношу.

✔ Потім треба прийняти захисну позу: витягнутися на землі, п’яти разом, руки зігнути у ліктях, кулаками прикрити шию, обличчям до землі, відкрити рот для запобігання контузії.

✔ Якщо пролунав вибух — треба уважно роззирнутися через кілька секунд, аби швидко знайти безпечніше місце для укриття. Що це може бути? Будь-яке заглиблення, навіть біля бордюру чи в канаві.

✔ Якщо перебуває в транспорті, дитина має негайно залишити його та знайти укриття. Потім перебігати короткими перебіжками відразу після почутого вибуху.

Що треба заборонити робити дитині під час атаки дронами-камікадзе?

✔ Не можна визирати у вікна із цікавості, щоб «тільки подивитись» чи зняти на відео політ «машини-вбивці».

✔ Не можна користуватися ліфтом.

✔ Не можна залишатися сидіти в транспорті, біля нього чи неподалік від автозаправок.

✔ Не можна ховатися у місцях, заставлених контейнерами, ящиками, будматеріалами.

✔ Не можна стояти під стінами сучасних будівель, офісів і магазинів — це не сховок, там дуже небезпечно.

✔ Не можна бігти відкритою місцевістю.

✔ Не можна торкатися уламків.

Джерело:Освіторія

 

Збагачене спілкування: як додати учнівству стійкості в щоденних розмовах.

 Спілкування дорослих і дітей може мати подвійну користь: укріплювати стосунки й підсилювати емпатію, креативність та стійкість дітей. Для цього необхідно дивитися на дитину як на повноцінного співбесідника, вдумливо її слухати та запрошувати до висловлювання – й тоді вона може на повну розкрити свій потенціал.

Саме так описує свою концепцію збагаченої розмови Ребекка Ролланд, американська освітянка, логопединя, авторка книги “Мистецтво розмовляти з дітьми”.

Про свої ідеї та методи вона розповіла українським педагогам на Толоці Стійкості, першому з п’яти вебінарів з іноземними експертами, що проводить ГО “ЕдКемп Україна” для підтримки освітян під час війни.

“Новій українській школі” Ребекка Ролланд розповіла про:

• адаптацію “збагаченої розмови” в навчанні;
• комунікацію з дітьми, які мають травматичний досвід та уникають розмов;
• укріплення зони стійкості через збагачену розмову.

АДАПТИВНІСТЬ – ДВОСТОРОННІСТЬ – ДИТИНОЦЕНТРИЧНІСТЬ

Глибокі збагачені розмови важливі не лише для батьків та дітей, вони можуть покращити і навчання. За словами Ребекки Ролланд, якісна комунікація створює теплу атмосферу в школі, сприяє кращому навчанню й міцнішим взаєминам учителів з учнями та дітей між собою.

Важливі принципи збагачених розмов, які можна використовувати як удома, так і в школі під час спілкування з дітьми:

• адаптивність;
• двосторонність;
• дитиноцентричність.

Поговоримо про кожен із них.

Адаптивність – гнучкість розмови з урахуванням настрою, темпераменту, віку, уподобань, сімейних обставин дитини.

Як використовувати в школі: вчитель може підмічати настрій і емоції учнів, їхню готовність працювати в різних форматах. Наприклад, на уроці можна розділяти учнів на групи й об’єднувати неговірких дітей із говіркими. Можна дозволити дітям спочатку написати чи намалювати відповідь на запитання, адже часто може бути таке, що учень зовсім не говорить зараз.

Двосторонність – взаємна залученість до розмови, дотримання балансу мовлення, щоби дитина говорила стільки ж часу, скільки й дорослий.

Як використовувати в школі: “Часто в школах учителі говорять набагато більше, ніж учні. Я б рекомендувала відстежувати, як довго говорить учитель і як довго говорять учні, та робити цей час більш збалансованим“, – рекомендує Ребекка Ролланд. Наприклад, учителі на уроках можуть ставити більше відкритих питань, щоб учнівство брейнштормило й відповідало розгорнуто.

Дитиноцентричність – фокус на цілях, інтересах та потребах дитини, занурення в мислення дітей і те, як воно влаштоване.

Як використовувати в школі: вчитель може слідкувати за прогресом у навчанні й почуттях дітей, запитуючи, які вони мають проблеми з опануванням предмета й чим учитель може допомогти.

“Для американських учителів дитиноцентричність – такий само виклик, як і для українських. Але я бачу багато гарних практик, які застосовують у наших школах“, – розповідає Ребекка Ролланд.

Американські вчителі запрошують дітей обговорити теми чи ідеї, запитують про їхні думку і враження. Наприклад, учитель розповідає тему й на якомусь етапі запитує дітей про їхні прогнози щодо розвитку цієї теми. Урок стає більш дитиноцентричним, коли вчитель не розповідає щось від початку й до кінця сам. Це виклик, але водночас і можливість розвитку уроку завдяки учням.

ЯК ВІДІЙТИ ВІД ТРАВМИ

Українське вчительство зараз часто має ускладнене спілкування з дітьми. Зокрема, через те, що травматичний досвід війни впливає на комунікативні навички учнівства. Найчастіше діти замикаються в собі, перестають говорити всюди або в певних місцях. Наприклад, дитина говорить удома, а в школі не може говорити, чи навпаки. На думку Ребекки Ролланд, не варто примушувати дитину до розмови, якщо вона цього не хоче. Проте можна створити такі умови, щоби вона почувала себе включеною в обговорення і спільноту.

Як із цим працювати в школі: тут завдання вчителя – підтримувати участь дитини в діяльності класу. Навіть якщо вона не хоче / не може говорити, нехай буде активним спостерігачем. Також можна допомогти дитині з кимось потоваришувати, і так вона зможе вибудувати комфотний для неї зв’язок, не такий стресовий, як із дорослим. Допомогти в спілкуванні можуть візуальні зображення: наприклад, емодзі на позначення різних почуттів на аркуші паперу. Дитина може показати, як вона почувається, навіть якщо не може говорити.

Також у школах важливо враховувати те, як травма впливає на пам’ять. За словами Ребекки Ролланд, травма не дає фактам перетворюватися на спогади, дробить події, вони запам’ятовуються уривками й дитині важко відтворити цілісну історію.

Як із цим працювати в школі: Ребекка наводить приклад дослідження про те, що розмова може змінювати спогади дитини й навіть її відчуття болю. Дитина була в лікаря, відчувала страх і має болючі спогади про це. Завдання дорослого – змістити фокус на те, як хоробро дитина себе поводила в лікарні.

“Ми маємо акцентувати увагу на тому, як дитина розібралася з проблемою, щоби цей досвід був для неї стерпним“, – стверджує Ребекка Ролланд.

СКАЖИ МЕНІ, ЩО ВСЕ БУДЕ ГАРАЗД

У соціально-емоційному та етичному навчанні (СЕЕН) є поняття зони “все гаразд”, або зони стійкості, коли людина відчуває, що може впоратися зі стресом. У кожного ця зона різна: вона може бути ширшою чи вужчою і змінюватися залежно від ситуації. Так, людину може викинути з цієї зони в зону збудження, коли вона дратується, напружується чи починає кричати, або в зону пригнічення, втоми й депресивного стану.

“Програма СЕЕН визначає “стійкість” як здатність продуктивно реагувати та відновлюватися від стресів, загроз, несподіванок життя. Як кажуть у науковій спільноті, ми народжуємося з різною шириною зони стійкості. Але її можна збільшувати, пришвидшувати повернення від стресу до зони стійкості”, – говорить Олександр Елькін, голова Ради ГО “ЕдКемп Україна”, що імплементує програму СЕЕН у спільноті українських освітян.

За спостереженнями Ребекки Ролланд, збагачені розмови можуть додавати людині стійкості та укріплювати її зону “все гаразд”. Цьому допоможуть стратегії розширення розмови й додавання контексту почуттям і думкам. Якщо ви говорите з дитиною в складний момент, варто запитувати, коли ще вона мала подібні відчуття. Якщо ви хвалите дитину, то розширте похвалу запитаннями про те, що дитина зробила, щоби досягти успіху.

Як із цим працювати в мовленні: однією з найпоширеніших фраз підтримки є “все буде гаразд”, яку ми часто кажемо одне одному. Проте, як вказує Ребекка Ролланд, ця фраза не завжди є ефективною. Вона не допомагає у випадках, коли дитина дуже засмучена й хоче висловити свої почуття. Тоді краще сказати, що ви розумієте її, поговорити про почуття дитини і зробити їх цінними.

“Корисною ця фраза буде тоді, коли ви обговорюєте масштабні речі, прогнози, те, що буде в майбутньому“, – говорить Ребекка Ролланд. Тоді фраза “ми пройдемо через це і все буде гаразд” допоможе. Вона покаже дитині, що ви дивитеся ширше на ситуацію, яка може бути складною, і плануєте на перспективу.

Галина Ковальчук,  спеціально для “Нової української школи”

Як покращити емоційний стан: 8 порад психолога.

 1. Турбота про тіло. 

Те, як ми почуваємося фізично, неодмінно має вплив і на емоційний стан. Тож бережіть себе й за наявності проблем зі здоров’ям звертайтеся до лікаря. Не варто відкладати турботу про себе на “після війни”.

2. Турбота про раціон. 

Збалансоване харчування — наступна складова у фундаменті самодопомоги щодо стабілізації емоційного стану.

3. Фізична активність. 

Збалансованим має бути не тільки харчування, а й фізичні навантаження. Але пам’ятайте, що як надлишок, так і недостатня кількість фізичної активності є однаково шкідливими для здоров’я. Тому намагайтеся знаходити в усьому золоту середину.

 4. Скажіть “ні” безконтрольному прийому ліків.

Скажіть “ні” безконтрольному прийому ліків, що знижують рівень тривоги й впливають на емоційний стан. Пам’ятайте, що тільки лікар має право призначати вам антидепресанти або інші групи ліків та визначати дозування й термін прийому препаратів. Самолікування може призвести до погіршення стану.

5. Відмовтеся від постійного моніторингу новин. 

Відпишіться від зайвих каналів, які здебільшого дублюють одну й ту саму інформацію. Створіть графік перегляду новин (наприклад, 15 хв. на день).

6. Якісний сон. 

Неможливо почуватися емоційно врівноваженим, якщо ви маєте проблеми зі сном. Тому дбайте про свій сон. За потреби зверніться до психотерапевта по кваліфіковану допомогу.

7. Відпочивайте. 

Відновлюйте свої ресурси за допомогою речей, які вам приносять задоволення. За прогулянку на свіжому повітрі перед сном або перегляд цікавого фільму ваш організм неодмінно вам подякує.

8. Слухайте музику. 

Музика має вплив на наші почуття й здатна викликати появу різних емоцій. Створіть декілька музичних добірок, назвіть їх, наприклад: “Музика, що бадьорить”, “Музика для сну”, “Релакс”… Далі додайте в кожну зі створених добірок музичні твори, що викликають у вас певні емоції, й прослуховуйте їх для створення потрібного вам настрою.

Юлія ВОРМАН, практичний психолог.

6 порад, які допоможуть дитині зосередитись на навчанні під час "дистанційки"

У дорослих більше обов'язків, а дітям важко вчитися не в класі, особливо, якщо доступу до всіх необхідних технологій немає.

А ще діти багато відволікаються.

Тому декілька порад, за допомогою яких батьки зможуть привернути увагу школярів до навчання.

1.     Визначіть, що насправді означає "звертати увагу"

Ми вимовляємо цю фразу, але що вона означає?

Як "звертати увагу", коли дитині 7 років?

Поговоріть з дитиною про те, що насправді означає "звертати увагу":

чи слухає вона вчителя?

чи дивиться на того, хто говорить?

чи стежить за тим, що відбувається?

2.     Створіть спеціальний навчальний простір

Це може бути складно, коли квартира маленька, а людей в ній багато. Але це важливо.

"Неважливо, кухня це чи вітальня, але в цьому місці не повинно бути відволікаючих предметів, таких як телефони і телевізор. І найголовніше - це місце має бути постійним, тому що це сигналізує вашій дитині, що пора вчитися", - каже педагог Сара Браун Весслінг.

3.     Дозвольте їм рухатися

Коли ви бачите, як ваші діти вертяться на стільці, то думаєте, що вони втратили інтерес. Інколи це може бути правдою. Але іноді дітям просто потрібен рух, щоб налаштуватися.

"Як і в школі, деяким учням потрібно соватися або рухатися, щоб зосередитися", - каже Весслінг.

4.     Знайдіть найкраще місце...для вас

Батькам школярів, які на дистанційному навчанні, може бути особливо складно зрозуміти, де і коли їм перебувати з дитиною.

Важливо, щоб ви мали можливість спостерігати за її навчальним процесом, але не перебувати надто близько, оскільки це може відволікати всіх.

Але особливо важливо зрозуміти, як буде комфортно саме вашій дитині. Можливо, вона навпаки більш зосереджена, коли ви поруч.

5.     Поговоріть з учителем вашої дитини

Повідомте вчителю вашої дитини заздалегідь, якщо щось в навчальному процесі для неї не працює.

Також наберіться терпіння.

"Будьте милосердними і співчутливими до вчителів зараз, як ніколи", - каже педагог Меган Аллен.

6.     Не карайте дітей

Спостерігати за тим, як ваша дитина "бореться" з онлайн-навчанням, може бути нелегко. Ми всі хочемо, щоб це працювало. Але не карайте свою дитину, коли вона старається.

"Замість цього змоделюйте поведінку, яку ви найбільше хотіли б бачити, хваліть за дрібниці", - радить Весслінг.

Також пам'ятайте, вчитель вашої дитини насправді є її вчителем.

Це допоможе вам всім пройти через це, як команді.