Джерело: ОсвіторіяСучасний учитель має бути клоуном, обурюються деякі педагоги. Розважати учнів, організовувати їм ігри, перевіряти, чи достатньо їм весело. А як на душі у вчителя? Звідки взяти ресурси? Закордонні колеги переконані: не варто розважати дітей. У школі має бути місце для різних емоцій. А от як їх використати на користь — розповідаємо.
Якщо постійно весело — це теж нудно, переконані освітні експерти, фахівці Університету Делавера (США). Та й цікавість швидко втрачається. Це як з морозивом: пообіцяйте давати його дитині щодня, і вона почуватиметься найщасливішою у світі. Але за кілька днів обов’язкові солодощі стануть звичним явищем, на яке школяр ледве зважатиме. Йому захочеться не білого, а шоколадного. Та й кульками, а не на паличці. І добре б з банановим присмаком. Якщо ж і далі дитина отримуватиме те саме, настане день, коли вона почне уникати смаколика, бо примусове морозиво здасться неприємним.
Це метафора того, як у класі сучасні та налаштовані на реформи вчителі часом примусово перевантажують учнів веселощами та позитивом. Ідея про те, що учнів потрібно підтримувати в радісному настрої — наслідок одразу кількох міфів.
Три міфи про радість у класі
Міф 1
Не всі усвідомлюють, що дитиноцентризм (одна із засад реформи НУШ) — це увага до потреб учня, а не забезпечення його комфорту. Мовляв, діти хочуть розважатися, байдикувати та дивитися мультики. І саме тому на заняттях тепер демонструємо яскраві відео та влаштовуємо навчальні ігри. Але такі зручні для учня початкової школи формати потрібні для того, щоб задовольнити його потреби в пізнанні, дослідженні, досягненні успіху, набутті нових компетентностей. А не для того, щоб дитина потішилася і все. Заохочення перебувати у вчорашній зоні комфорту якраз заважає розвитку дитини та її інтересам.
Міф 2
Про важливість мотивації учня до навчання. Часом її сприймають як щось важливіше за саме навчання. І звісно, коли дитина біжить до школи, бо на неї чекає щось цікаве, і коли вона біжить, бо вчитель пообіцяв усім дати по цукерці — це різні за корисністю способи мотивації. Бо бігти вона має в ідеалі саме для того, щоби вчитися.
Міф 3
Ідею розвитку емоційного інтелекту також трактують неправильно. Необхідність розбиратися у власних та чужих почуттях, вміння прийнятно виражати їх та адекватно поводитися в соціумі, звісно, дуже важливі. Але часто вчитель, наприклад, просить дітей смайликами визначити, в якому вони настрої. І тих, хто позначає свій настрій як сумний чи роздратований, починають заспокоювати, підбадьорювати та всіляко натякати на те, що від них очікують радості або спокою.
Війна змінює не все
В Україні особлива ситуація: через повномасштабне російське вторгнення діти перебувають в особливому стресі, тож зрозумілою і виправданою є увага вчителів до психологічного стану учнів. Утім, антистресові вправи та вміння заспокоюватися, яке дійсно варто розвивати у дітей, не дорівнюють регулярному намаганню розвеселити їх.
Ідея про те, що вся палітра емоцій потрібна в класі, щоби покращити сприйняття та запам’ятовування інформації, може видатися незрозумілою. Та учні повинні дивуватися, переживати огиду, сумувати, розчаровуватися, злитися, боятися. І навіть за часів воєнного стану, хоча позитиву в класі може хотітися більше, бо реалії життя суворі, не варто намагатися зробити все одноманітно позитивним. Тим паче учні зчитують справжні емоції. А якщо педагог сам потерпає від тривоги, має причини сумувати, але натомість натягує на себе маску веселощів та пропонує радісну гру, діти відчувають фальш, занепокоєння, у кращому разі — нудьгу.
Поради педагогам стосовно палітри почуттів у класі
Дітям потрібні сум, подив, страх. То що, учителю слід нагримати чи загрожувати наслідками, покаранням за невиконані контрольні? Чимало наукових досліджень доводять, що страх заважає вчитися, що це ознака застарілої педагогіки. А тепер американські освітяни стверджують, що сучасним школярам бракує чогось на зразок ініціації, щоби стати впевненими в собі та вмотивованими до подальшого розвитку.
1. Усвідомте цінність негативних емоцій
Донедавна визнання емоцій було ознакою слабкості. Тепер у школах відійшли від цього. Але ми наполегливо працюємо, щоб наші класи були сповнені щастя й вільні від конфліктів, зізнається один з педагогів у виданні для освітян. З найкращими намірами — навіть якщо це означає надмірно опікуватися. Але що відбувається, коли смуток і гнів таки заповзають у серця дітей? Вони можуть почуватися збентеженими, приголомшеними та розгубленими. Ми повинні усвідомити, що так само, як радість дає нам життя, інші емоції також є частиною того, що робить нас людьми. Зрештою, мета педагогів — підтримувати у дітей зв’язок з їхньою людяністю.
2. Приймайте почуття і давайте на них час
Що ще можна зробити? Скористаємося порадами. Важливо дозволити дітям визнати, що вони сумні, і залишитися із цим на деякий час. Зрештою, смуток дозволяє нам відчувати співчуття. Стає легше бачити та відчувати іншого, якщо ми дозволяємо собі бути вразливими.
Усі емоції — це добре. Це може бути важко сприйняти, адже негативні емоції неприємні. Для продуктивної роботи з ними ми повинні самі це прийняти, а також отримати підтвердження від інших. Варто на рівні класу навчати дітей з повагою сприймати будь-які емоції.
«Ти сумний? Через що? Так, розумію. Сумувати — це нормально. Побудь із цим. Скажи, якщо потребуватимеш підтримки». І не треба жодного «Нумо, усміхнись», «Все буде добре! Облиш!»
3. Навчіть розрізняти емоції та реакції
Емоції відрізняються від реакцій, але можуть призвести до поведінки, яка заважає навчанню в класі. Тож учителю варто категорично зупинити руйнівну поведінку, яка є наслідком негативних емоцій, водночас визнаючи самі емоції. Наприклад: «Ти розкидав речі сусіда за столом, бо злишся на нього. Злитися — це нормально. А чіпати та псувати чужі речі — не можна. Натомість я хочу, щоб ти пішов у тихий куточок і зробив 10 глибоких вдихів. Коли ти заспокоїшся, виправиш ситуацію — збереш речі».
Запропонуйте різні варіанти заспокоєння (побити боксерську грушу, послухати музику в навушниках тощо). Хай учень обирає варіант до душі. Або домовтеся пробувати щораз новий спосіб адекватного вираження емоцій.
4. Організовуйте різні переживання
Знаходьте спосіб разом пережити різноманітні емоції. У цьому можуть допомогти уривки фільмів, книг, музика, обговорення життєвих ситуацій, про які хочеться поговорити учням (наприклад, тема розлучення батьків) тощо. Якщо ви показали епізод «Хатіко: вірний друг» або навіть «Хлопчик у смугастій піжамі», діти переживатимуть глибокий сум. Можливо, плакатимуть. Цього не слід лякатися і намагатися якомога скоріше припинити. Залиште час дітям відчути трагізм побаченого й обговорити його. Негативні емоції не травмують дітей. Їх можуть травмувати чиїсь вчинки, критичні ситуації. Так само, як біль не шкідливий (хоч і дуже неприємний), а корисний. Він сигналізує про негаразди в організмі.
А як стосовно тривоги? Ідеться не про залякування як частину стосунків та авторитарний стиль виховання, а про таку саму спільну зустріч зі страхами. І не лише Геловін може бути приводом. Для початкової школи таким переживанням може стати перегляд екранізації якоїсь легенди, ефектний уривок із фільму про Гаррі Поттера або іншого фантастичного персонажа. Можна влаштувати годину страшних історій, які вигадуватимуть самі учні. Завдання — проговорити, що ми можемо відчувати, коли налякані, чому це нормально, як варто поводитися та що робити з власними страхами.
Ще один спосіб відчути тривогу та, можливо, розчарування — випробування. Накручування перед іспитами на кшталт того, що відбувається в Південній Кореї чи Китаї — шкідливе. Але в США часом школи і батьки не лише знецінюють випускні тестування, а й уникають елемента змагання взагалі. А сучасним підліткам бракує аналога ініціації, щоби почуватися надалі впевнено. Максимально напружити сили, зібратися, показати результат та насолоджуватися перемогою або змиритися з поразкою. Такий цикл також час від часу потрібен, особливо тинейджерам. Тож варто влаштовувати змагання з предмета і заздалегідь акцентувати: переможець буде лише один (або троє призерів). Але увага вчителя має бути прикута не стільки до них, скільки до решти. Дітей варто навчити гідно приймати поразки, переживати розчарування та робити висновки.
5. Усвідомлюйте взаємовплив
Дослідження показують, що емоції вчителів і учнів взаємно впливають: процес, який називають переданням емоцій у класі. Він має наслідки для всіх учасників. Емоції школярів можуть впливати на стресостійкість і самопочуття вчителів, а емоції педагогів впливають на залученість учнів і, зрештою, на навчання.
Хоча це дуже важливий аспект, небагато вчителів навчалися того, як враховувати свої емоції та емоції своїх учнів під час викладання. Усвідомленість є профілактикою вигорання. Намагайтеся щоразу для себе відстежувати (можливо, вести нотатки), з яким настроєм ви йшли на заняття, які почуття сколихнулися під час уроку, які превалювали в учнів, як вони поводилися, який настрій був у вас після заняття.
6. Будьте чесними з учнями
Визнавайте власні почуття. Тут немає жодних секретів. Досить сказати, наприклад: «У мене була сьогодні дуже сумна телефонна розмова. Сьогодні мені не до жартів. Але я зробила все, щоб заспокоїтися та намагатимуся, щоб мій настрій не вплинув на заняття».
Так, дитина має бачити вчителя сильною та авторитетною фігурою. Але сила не в тому, щоб бути холодним манекеном, а в тому, щоб управляти почуттями.
7. Станьте термометром
Учитель також є орієнтиром соціальної поведінки. Коли діти вирішують, як почуватися у своєму оточенні, вони часто звертаються за соціальною інформацією до «більш обізнаного іншого». Учителі можуть бути «емоційним термометром» у класі, реагуючи на те, що відбувається. Важливо віддзеркалювати це словами, а не реактивно діяти (підвищити голос, достроково завершити подання інформації тощо). Краще проговорювати: «Здається, ми занудьгували», «У класі шумно, і це дратує», «Відчуваю вашу тривогу. Невже ніхто не підготувався?»
8. Станьте термостатом
Як «більш обізнаний інший» у класі вчитель має право використовувати свої емоції навмисно, щоб задати тон для успішної взаємодії. Вчителі можуть бути «емоційним термостатом», тобто слугувати учням зразком емоційної регуляції. Особливо якщо застосують методики зосередженості на кшталт майндфулнесу. Це ще один варіант: дати приклад контролю над почуттями.
Вчитель як керівник класу має неперевершений потенціал використовувати свої емоції на благо всіх учасників освітнього процесу. Саме пережиті в школі емоційні моменти всі ми потім згадуємо. Якщо їх буде багато, учні пам’ятатимуть таке навчання з вдячністю.
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
