Алгоритм дій для батьків при булінгу.

Важливо! Що робити, якщо ви бачите насильство над дитиною чи є підозра на нього. В цьому новому матеріалі я зібрала інформацію із різних джерел - законів, протоколів реагування, матеріалів, створених різними урядовими і неурядовими командами і переклала їх “людською мовою”. Тут буде так багато посилань на різні матеріали, що фб не пропустить допис. Допоможіть, будь ласка його поширити. 

В коментарях будуть матеріали - картинки, створені для дітей командою Ла Страда. Було б добре їх поширювати серед дітей. 

🌲 Головна логіка всіх документів, з якими я працювала: насильство потрібно зупинити і передати у систему реагування, але це потрібно зробити так, щоб не завдати додаткової шкоди дитині

🌲 Загальна формула: Помітили - Підтримали - Не нашкодили! - Повідомили - за потреби, передали системі

🌲 Що вважається насильством. Насильство щодо дитини - це не тільки, коли її б’ють. Насильство може бути неочевидним і прихованим

Це може бути:

•  фізичне насильство

•  психологічне - крики, приниження, залякування, погрози

•  сексуальне насильство або сексуалізовані дії

•  економічне насильство - позбавлення житла, їжі, одягу, заборона навчатися, примус до праці

🌲 Якщо ви бачите насильство над дитиною в будь-якому місці:

·        важливо реагувати - не ігнорувати

·        забезпечити захищеність дитині, якщо це тільки можливо

·        викликати поліцію (102)

·        повідомити уповноважені служби

🌲 Як ми можемо ідентифікувати насильство, якщо ми не є свідками:

Дитина може не говорити про це прямо, але можуть бути ознаки:

Синці, шрами, порізи, намагання їх приховати, уникання відповіді - звідки вони

•  різка зміна поведінки

•  страх конкретних людей

•  замкнутість або агресія

•  тривожність, напруга

•  “дорослі” або нехарактерні теми в іграх, поведінці та розмовах

•  фізичні скарги без зрозумілої причини

🌲 Якщо дитина нам розповіла про насильство. Наша задача: не ретравмувати і не нашкодити.

·   слухати спокійно

·   не перебивати

·   не змушувати повторювати історію!

·   не обіцяти, що нікому не скажете

·   не вимагати деталей і не допитувати

·  не контактувати з ймовірним кривдником

Підтримкою можуть бути слова:  “Я тобі вірю”, “Ти не винен/не винна”, “Я поруч”

🌲 Якщо ви побачили або підозрюєте насильство - інформацію важливо передати уповноваженим органам.

Це можуть бути:

•  поліція

•  служба у справах дітей

•  соціальні служби

•  заклад освіти (якщо дитина там)

Якщо ви фахівець – повідомляти обов’язково!!! (Постанова КМУ про взаємодію суб’єктів у сфері запобігання насильству, Постанова КМУ про порядок реагування на випадки насильства щодо дітей) - контакти і посилання на документи будуть в кінці матеріалу

🌲 Якщо небезпечна ситуація саме зараз: телефонуйте 102 (поліція). У всіх документах і розмовах це вказали, як пріоритет.

🌲 Якщо ви бачите, що дитину б’ють або їй загрожує небезпека на вулиці, в публічному місці:

Хоч це і не винесено окремим пунктом у законі

•  не ігнорувати ситуацію

•  за потреби втрутитись тільки настільки, щоб не погіршити ситуацію. Припинити протиправні дії. Оцініть свої сили, свою можливість діяти зважено. може спрацювати відволікання, щоб перервати акт насилля

•  викликати поліцію (102)

•  надати медичну допомогу (за потреби)

•  повідомити відповідні служби

важливо дбати про свою безпеку:

•  не розслідувати

•  не вступати в конфлікт, особливо, якщо це  може бути небезпечно для вас

придивіться, в посиланнях буде прекрасна методичка від UNICEF (принцип “do no harm”)

🌲 Я намагалась зрозуміти, що означає - передати інформацію «системі»

Після повідомлення:

•  інформація передається між службами

•  проводиться оцінка ризиків

•  визначається рівень небезпеки для дитини

•  приймається рішення про подальший захист

Це робить система, а не одна людина. Саме цим займалась команда Андрія Ткачова, який вивчав досвід різних країн

🌲 Важливі контакти:


1. Національна гаряча лінія для дітей та молоді:


116 111 (безоплатно з мобільного телефону, цілодобово, конфіденційно, анонімно);

0 800 500 225 (безоплатно із стаціонарного або мобільного телефону, цілодобово, конфіденційно, анонімно).

2. Урядова гаряча лінія з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей — 15—47 (безоплатно, цілодобово).

3. Національна поліція — 102 (екстрене реагування, цілодобово).

4. Єдиний контактний номер телефону системи надання безоплатної правничої допомоги — 0 800 213 103 (безоплатно по всій Україні).

5.  Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 (із стаціонарного телефону, цілодобово, конфіденційно, анонімно);

116 123 (з мобільного телефону, цілодобово, конфіденційно, анонімно).

6. Лінія довіри Міжнародного благодійного фонду “Українська фундація громадського здоров’я”:

понеділок, п’ятниця, субота: (093) 795-34-53, (099) 366-63-45;

вівторок, середа, четвер: (099) 366-63-58, (093) 795-31-06.

7. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — 0 800 50 17 20 (гаряча лінія з прав дитини).

8. «Червона кнопка» в системі АІКОМ (заклади освіти), де можна залишити повідомлення про булінг (цькування) або інше правопорушення.

🌲 Корисні матеріали.

Окремо - придивіться, будь ласка, до матеріалів Юнісеф – там дуже важливе для спеціалістів. по Законах - я побачила, що деякі закони приймались вже в 2025 році.

Матеріали для дітей від Ла Страда - можна розрукувати і поширити

https://la-strada.org.ua/download/flayer-koly-varto-zvernutysya-na-natsionalnu-garyachu-liniyu-dlya-ditej-ta-molodi

https://la-strada.org.ua/download/plakat-natsionalnoyi-garyachoyi-liniyi-dlya-ditej-ta-molodi


1.  Визначення видів насильства (фізичне, психологічне, сексуальне, економічне, нехтування):
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#Text

UNICEF (типи насильства та підходи):

  https://www.unicef.org/ukraine/media/4191/file/Indicators.pdf

2.      Ознаки, за якими можна запідозрити насильство (поведінкові, емоційні, фізичні):

UNICEF - індикатори насильства:

  https://www.unicef.org/ukraine/media/4191/file/Indicators.pdf

3.      Реагування

UNICEF - координація та підхід:

  https://www.unicef.org/ukraine/media/4181/file/Viol_coord.pdf

UNICEF - захист від сексуального насильства:

  https://www.unicef.org/ukraine/media/5031/file/against%20sexual%20abuse.pdf

4.      Обов’язок повідомляти про випадки насильства:

·                  Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#Text

·                  Постанова КМУ про взаємодію суб’єктів

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF#Text

5.      Єдиний механізм реагування на випадки насильства щодо дітей:

·                  Постанова КМУ про порядок реагування на насильство щодо дітей

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1513-2025-%D0%BF#Text

 6.  Взаємодія служб (поліція, соціальні служби, освіта, медицина):
·     Постанова КМУ про взаємодію суб’єктів

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF#Text

·   UNICEF - міжвідомча координація:

  https://www.unicef.org/ukraine/media/4181/file/Viol_coord.pdf

7.      Оцінка небезпеки для дитини та прийняття рішень:

·        Постанова КМУ про взаємодію суб’єктів

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF#Text

·       Постанова КМУ про порядок реагування на насильство щодо дітей

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1513-2025-%D0%BF#Text                  

8.   Право на допомогу (психологічну, соціальну, медичну, правову):

·     Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#Text

·    UNICEF

  https://www.unicef.org/ukraine/media/5031/file/against%20sexual%20abuse.pdf

Дякую за допомогу всім, хто відгукнувся на мої запитання та запити. Окремо Андрій Ткачов, Maryna Legenka  за експертизу і допомогу з матеріалами, вони в коментарях.  і Ла Страда за всю важливу роботу, Vasyl Bohdan  – за супервізію, Миколі Ганічу, Уляна Токарєва , Наталії Пашко, команді UNICEF Ukraine . І всім, для кого важлива турбота про дітей.

Нехай нікому ця інформація не знадобиться. 

Як підтримати підлітків і себе в кризових обставинах.

 У кризові періоди підліткам особливо важливо відчувати, що поруч є чуйні, доступні для контакту дорослі. Відчуття підтримки і надійного зв’язку часто допомагає триматися в найскладніші часи. Спільними опорами можуть ставати прості речі, які повертають відчуття безпеки і передбачуваності. 

Разом з проєктом Твоя підтримка Поруч ми зібрали кілька підказок, які можуть допомогти підліткам і дорослим легше переживати періоди напруги.

Джерело: UNICEF Ukraine

Як зрозуміти, що у дитини психічні проблеми і вона потребує допомоги.

 Ось ключові сигнали, які не варто ігнорувати:

1. Різкі зміни в поведінці

Якщо дитина раптом стала замкнутою, дратівливою, агресивною або, навпаки, надмірно пасивною — це привід звернути увагу.

Важливо не разовий епізод, а тривалість і стабільність змін. Якщо нова поведінка триває понад 2–3 тижні і не пов’язана з очевидною подією (переїзд, хвороба, адаптація до школи), варто насторожитися.

2. Порушення сну та апетиту

Психіка дитини тісно пов’язана з тілом. Часті нічні пробудження, кошмари, різка втрата або набір ваги, відмова від їжі без медичних причин можуть сигналізувати про внутрішню тривогу чи депресивні стани.

Особливо небезпечні регулярні скарги на біль у животі чи голові без фізіологічних пояснень — це часто психосоматична реакція на стрес.

3. Соціальна ізоляція

Якщо дитина раніше любила спілкування, а тепер уникає друзів, не хоче йти до школи, закривається у своїй кімнаті — це може бути сигналом емоційних труднощів.

Інша крайність — повна залежність від одного друга або надмірний страх залишитися наодинці. Обидва варіанти потребують уваги.

4. Часті страхи та тривожність

У певному віці страхи — норма. Але якщо вони:

• надмірні,
• не відповідають ситуації,
• заважають повсякденному життю,
• супроводжуються панічними реакціями,

— це може свідчити про тривожний розлад.

Діти не завжди можуть прямо сказати: «Мені тривожно». Вони показують це через поведінку.

5. Агресія або самоушкодження

Постійні спалахи гніву, жорстокість до тварин, руйнування речей — це не просто «поганий характер». Це спосіб виплеснути внутрішню напругу.

Особливо тривожний сигнал — самоушкодження (подряпини, удари себе, висловлювання про небажання жити). У таких випадках необхідна негайна консультація спеціаліста.

6. Різке падіння успішності

Якщо дитина раптово втрачає інтерес до навчання, не може зосередитися, забуває прості речі — це може бути ознакою депресії, тривожності або інших когнітивних труднощів.

Не варто одразу звинувачувати в ліні чи безвідповідальності. Психічне виснаження часто виглядає саме так.

7. Нав’язливі дії або дивні ритуали

Постійне миття рук, перевірки, повторювані рухи, страх «щось станеться, якщо я цього не зроблю» — можуть бути ознаками обсесивно-компульсивних проявів.

Якщо ритуали займають багато часу й викликають стрес — потрібна професійна оцінка.

Коли звертатися по допомогу?

Якщо ви помічаєте кілька симптомів одночасно, якщо вони тривають більше місяця або погіршуються — не зволікайте.

Звернення до дитячого психолога не означає «серйозний діагноз». Це означає турботу. У більшості випадків достатньо кількох консультацій, щоб зрозуміти причину труднощів і скоригувати ситуацію.

Найважливіше — не ігнорувати

Діти рідко прямо просять про психологічну допомогу. Вони сигналізують поведінкою.

Ваше завдання як дорослого — не засуджувати, не знецінювати й не лякатися. А уважно спостерігати, розмовляти й за потреби звертатися до спеціалістів.

Психічне здоров’я — це не сором і не «вигадка». Це основа майбутнього дорослого життя. І чим раніше дитина отримає підтримку, тим легше їй буде вирости впевненою, стабільною та щасливою людиною.

5 навичок, яких варто навчити свою дитину до підліткового віку.

 Період до підліткового віку — це фундамент, на якому будується майбутня особистість. Саме в цей час формується базове уявлення дитини про себе, про інших людей і про світ загалом. Як дитячий психолог, я часто наголошую батькам: важливі не лише оцінки, гуртки чи спортивні досягнення. Найцінніше — це життєві навички, які допоможуть дитині впевнено пройти складний підлітковий період і стати емоційно зрілою людиною.

Ось п’ять ключових навичок, які варто сформувати до 10–12 років:

1. Розуміння і називання власних емоцій

Багато дорослих не вміють пояснити, що саме вони відчувають. Ця складність бере початок у дитинстві, коли емоції знецінювали або ігнорували.

Дитина має навчитися розрізняти:

• я злюся;
• мені сумно;
• я розчарований;
• мені страшно;
• я заздрю.

Коли дитина може назвати свою емоцію, вона вже частково її контролює. Це знижує агресію, тривожність і імпульсивність у підлітковому віці.

Практика проста: частіше проговорюйте емоції вголос — свої і дитини.

2. Вміння говорити «ні» без почуття провини

До підліткового віку дитина повинна розуміти, що має право відмовляти. Це стосується як небажаних ігор, так і фізичних дотиків, небезпечних пропозицій чи тиску однолітків.

Діти, яких не навчили відстоювати кордони, у підлітковому віці частіше піддаються впливу компанії.

Фрази, які варто навчити:

• «Мені це не підходить»
• «Я не хочу»
• «Мені неприємно»

Це формує внутрішнє відчуття цінності та безпеки.

3. Навичка самостійного прийняття рішень

Гіперопіка позбавляє дитину можливості тренувати власну відповідальність. До 10–12 років дитина має вміти робити простий вибір і нести за нього наслідки:

• як розподілити кишенькові гроші
• як організувати свій час
• як виправити власну помилку

Коли рішення завжди приймають дорослі, підліток або стає залежним, або протестує через надмірну незалежність. Баланс формується саме в молодшому віці.

4. Вміння справлятися з невдачею

Світ не завжди буде аплодувати. Дитина має навчитися програвати без руйнування самооцінки.

Важливо пояснювати:
помилка — це не катастрофа, а досвід.

Коли дитину не сварять за кожен промах, вона вчиться пробувати знову. Саме ця навичка стане критично важливою в підлітковому віці, коли з’являються складні соціальні ситуації, перші закоханості й розчарування.

5. Навичка просити про допомогу

Багато підлітків мовчать про свої проблеми. І часто причина в тому, що раніше їхній досвід звернення по допомогу знецінювали або висміювали.

Дитина повинна знати:
просити — не соромно.

Для цього важливо створити атмосферу, де питання та труднощі не караються, а обговорюються. Коли дитина має досвід безпечного діалогу, вона й у підлітковому віці прийде до батьків, а не замкнеться у собі.

Підсумок

До підліткового віку дитині потрібні не лише знання з підручників. Їй потрібні внутрішні опори: емоційна грамотність, особисті кордони, відповідальність, стійкість до невдач і довіра до дорослих.

Саме ці навички стають психологічним «щитком», який допомагає пройти складний період дорослішання без глибоких травм. І найголовніше — вони формуються не за один день, а через щоденну уважність, повагу та приклад самих батьків.

6 способів показати своїй дитині, що ви її любите.

 Діти не вимірюють любов дорогими подарунками чи гучними словами. Вони відчувають її у простих речах: у погляді, у голосі, у тому, як мама чи тато слухають, обіймають, проводять час поруч. Для дитини любов — це передусім відчуття безпеки і тепла.

Ось прості способи, які допомагають дитині щодня відчувати: «Мене люблять»:

1. Обіймайте частіше

Обійми — це мова, яку розуміють усі діти, навіть найменші. Коли ви обіймаєте дитину, вона відчуває спокій і захист. Навіть короткі обійми зранку або перед сном можуть зробити день теплішим.

Іноді дитині важко сказати, що їй сумно чи страшно, але обійми можуть сказати за вас: «Я поруч».

2. Слухайте уважно

Коли дитина щось розповідає — про школу, друзів, малюнок або вигадану історію — для неї це важливо. Навіть якщо дорослим здається, що це дрібниці.

Відкладіть телефон, подивіться в очі і вислухайте. Так дитина розуміє: її думки мають значення.

3. Проводьте час разом

Діти найбільше цінують не подарунки, а спільний час. Пограти в настільну гру, почитати книжку, разом приготувати вечерю або просто прогулятися — усе це створює відчуття близькості.

Навіть 20–30 хвилин щирої уваги щодня можуть бути для дитини важливішими за цілий день поруч, але без спілкування.

4. Хваліть і підтримуйте

Кожній дитині важливо чути, що у неї виходить. Похваліть не лише за результат, а й за старання:
«Ти дуже старався»,
«Мені подобається, як ти це зробив»,
«Я пишаюся тобою».

Такі слова додають впевненості і допомагають дитині вірити в себе.

5. Поважайте її почуття

Іноді дорослі кажуть: «Не плач», «Нічого страшного», «Це дурниці». Але для дитини її переживання справжні.

Краще сказати: «Я бачу, що тобі сумно» або «Ти засмутився, це нормально». Коли дитина відчуває, що її розуміють, вона швидше заспокоюється і вчиться довіряти.

6. Говоріть про любов уголос

Не бійтеся говорити прості слова: «Я тебе люблю», «Ти для мене дуже важливий», «Я радий, що ти у мене є».

Дітям потрібно чути це знову і знову, навіть якщо здається, що вони і так знають.

Любов до дитини не потребує складних правил. Вона проявляється в дрібницях: у доброму слові, у терплячій відповіді, у хвилинах, проведених разом. І найважливіше — пам’ятати: для дитини любов батьків — це цілий світ. І цей світ стає сильнішим і щасливішим від кожного теплого слова і кожної щирої усмішки.

“Хваліть своїх дітей, навіть якщо хочеться плакати”. Повчальна розповідь для всіх батьків!

 У хороших батьків може вирости погана дитина. Дуже погана. І причину одразу шукають у помилках батьків. Вони надто давили… були надто м’якими…

Скажу чесно – я батькам не допомагала.

Точніше, колись у дуже ранньому віці я намагалася, але їм це не подобалося. Не подобалося, коли я плювала на хустинку і “до блиску” терла вікна на кухні.

“Тільки вчора все відмила, — гірко зітхала мама, — а тепер усе наново! Йди краще пограйся”.

Не подобалося, коли я мила холодною водою посуд, і він залишався жирним.

“Відійди, я краще сама”, – підштовхувала мене мама до виходу.

Не подобалося, коли я сідала ліпити з нею пельмені та “переводила” половину тіста та м’яса.

“Не заважай!” — гнівалася вона.

Ні, мама не хотіла мене образити. Вона хотіла якнайкраще. Зробити все швидше та йти зі мною гуляти. Вона мала ще стільки справ! І я перестала заважати. Я взагалі перестала щось намагатися робити вдома. Це вона мені розповідала вже тоді, коли стала дорослою.

“Якби все повернути назад!”, – зітхає вона зараз.

Я й готувати, власне, навчилася тільки тоді, коли вийшла заміж.

Одна моя подруга досі згадує, як я дзвонила їй і шепотіла в слухавку, щоб чоловік не чув: “Оль! Скажи, як варити бульйон”.

А ще пам’ятаю, свекруха, бабуся Катя, жінка проста, яка виросла у селі, в багатодітній сім’ї, якось сказала мені:

“Нехай діти завжди допомагають, навіть якщо заважають. І хвали! Хвали! Навіть якщо від допомоги хочеться плакати!”

Я бачила, як вона хвалила онучок, коли вони допомагали їй смажити котлети, і весь стіл, кухня, фіранки, об які хтось витер у кулінарному запалі руки, були у фарші.

— Дивись, це Соня (наша друга донечка) все сама приготувала, — показувала мені бабуся Катя якісь безформні вуглики. А потім на радість онуці героїчно їх з’їла. Всі, до одного! І на її обличчі не здригнувся жоден м’яз. А я з жахом дивилася на неї і думала: “Отруїться чи ні? Начебто жива…”.

Вона хвалила їх, коли вони самі накривали на стіл для чаювання та розливали по блюдечках варення. Запрошували її до столу, вона сідала на табурет і розуміла, що її нова спідниця прилипла. І що варення не лише на цій табуретці, а й на підлозі.

— Який у вас смачний чай, — нахвалювала бабуся Катя.

— Можна ще варення?

— Можна, можна! — раділа Дуня (третя) і одразу ж перевертала пів банки на стіл.

Бабуся зі сльозами на очах хвалила їх, коли вони допомагали їй на дачі полоти бур’яни і виполювали половину полуниці.

— Які молодці, — непомітно витираючи очі, казала вона. — Не грядка, а паркет. Жодної травинки.

І доньки раділи… Як же вони раділи! І як хотіли ще допомагати. Кричали навперебій: “Бабусю, що ще тобі зробити?”. А вона усміхалася. І як їм подобається допомагати другій своїй бабусі, моїй мамі, ліпити пельмені. Її вже не хвилює, що дівчата «переведуть» фарш із тістом. Напевно, це приходить із роками.

Не буду робити глибокодумних висновків і розповідати, як потрібно виховувати дітей. Кожна мати знає сама. Та й не примудріла я поки що для цього. Але життя зробило все за мене: у нас четверо дітей, і ясно, що без їхньої допомоги я просто не впораюся. Так, поки вони навчаться, я вип’ю не одну банку валеріанки, але іншого шляху, мабуть, немає.

До речі, старша Варвара може вже все! Вона моя головна опора та підтримка. Щоправда, навчила її цьому не я. Просто коли народжувалися її молодші сестрички, їй довелося багато робити самій. І це їй подобалося. Дітям взагалі важливо відчувати, що вони можуть нам допомогти і зробити щось доросле.

Мені простіше самій погладити білизну, ніж довірити її Соні, яка віддано заглядає мені в очі:

— Мамо, а можна я?

— Так можна!

Як вона сяє. Вона ж гладить, як доросла! І відразу пропалює дірку на своїй мереживній блузці. А я… Я майже вибухаю і хочу відібрати у неї праску… але згадую слова моєї мами: «Якби повернути все назад!». І бабусі Каті: «Хвали! Навіть якщо хочеться плакати!

_{Автор невідомий}

Що важливо знати про статеве виховання дітям у 3–6 років?

 У цьому віці діти активно пізнають світ: ставлять багато запитань, помічають відмінності між людьми і цікавляться своїм тілом.

Іноді ці питання можуть збентежити батьків. Але саме спокійні й чесні розмови допомагають дитині сформувати здорове ставлення до тіла, кордонів і безпеки.

👉🏻 Разом з експертками ГО «Дівчата» зібрали підказки, які допоможуть батькам спокійно говорити з дитиною про тіло, кордони і безпеку у 3–6 років. 

Більше на нашій сторінці в Instagram https://www.instagram.com/p/DWOukgkCM5O

Що допомагає вашій дитині краще впоратися з емоціями?

 ✅Допоможіть дитині знайти слова: «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся», «Мама йде на роботу і тобі сумно прощатися», «Хлопчик забрав у тебе іграшку і ти розсердився». 

✅Говоріть про свої емоції як приклад: «Я зараз розсердилася, тому зроблю паузу і заспокоюся».

✅Не карайте за емоції. Крик і покарання кажуть дитині: «Відчувати — погано».

✅Навіть короткі обійми дають дитині відчуття: «Я в безпеці, мама/тато поруч». І тоді легше сказати: «Мені страшно» або «Мені сумно».

✅Хваліть за слова, а не за мовчання: «Дякую, що розповів, це важливо».Так дитина зрозуміє: говорити про емоції — нормально і безпечно.

Можливі причини небажання дітей учитись.

 Причиною низької успішності може бути не лінь, а певні особливості роботи мозку

Батьки часто питають: «Чому моя дитина не хоче вчити математику (англійську мову, історію тощо)?», «Як примусити дитину готуватись до іспитів?».

Погану успішність дитини у школі ми схильні пояснювати недостатньою мотивацією. І найчастіше причина криється саме в ній. Але примушувати дитину вчити уроки виснажливо як для неї, так і для батьків. Якщо дитині давати гроші за хороші оцінки, вона буде зацікавлена тільки у винагороді, а не в тому, щоб дізнатися про щось нове. Зрештою, ви зрозумієте, що такі способи мотивації тільки погіршують ситуацію.

Покарання за погані оцінки також неефективне. Заборонити дитині дивитися телевізор або відключити Інтернет – не вихід. Спроби обговорити проблему з дитиною не завжди дають результат – найчастіше це схоже на звинувачення й виправдання.

Погана успішність криється у стресі

Але чому сьогодні погана успішність дітей стала поширеною проблемою? Хіба діти не хочуть учитись, а тільки розважатись? Чи причина в тому, що сучасні діти більш схильні до стресу?

Треба розуміти, в яких випадках дитина недостатньо старається, а коли її неуспішність – результат надмірного стресу. В останньому випадку треба з'ясувати його причини та по можливості усунути їх.

У першу чергу треба відповісти на запитання: «Чому моя дитина не хоче вчитись?». Розуміючи справжні причини, без звинувачень самої дитини, ми зможемо знайти рішення проблеми. Відповідь на це запитання можуть дати останні дослідження в галузі нейрофізіології.

У 60-х роках ХХ століття відомий американський психолог Деніел Канеман ввів поняття «когнітивне спотворення». На думку вченого, люди володіють певними установками, що допомагають їм швидко приймати рішення. Згодом такі установки можуть виявлятись помилковими та призводять до когнітивних спотворень.

Як приклад когнітивного спотворення Канеман наводить «Завдання про бейсбольний м'ячі і біту»: бейсбольний м'яч і біта коштують разом 1 долар 10 центів. Біта на один долар дорожче, ніж м'яч. Скільки коштує м'яч? Найбільш поширена відповідь – «10 центів». Це класичний приклад когнітивного спотворення (правильна відповідь – 5 центів).

Є ситуації, у яких установки можуть виявитись корисними, особливо, коли в нас немає часу на роздуми. Але в інших випадки люди, на думку Деніела Канемана, схильні керуватися принципом докладання найменших зусиль. Але чи пов'язано це з лінню чи з якимись іншими особливостями людської психіки?

У дослідженні Канемана є ще один цікавий факт: ті, хто відчували пастку в умові завдання та не могли знайти правильне рішення, у певний момент погоджувалися зі свідомо неправильною відповіддю. Рано чи пізно такий момент наступав у всіх учасників експерименту. Що найдивніше – Канеман міг передбачити той момент, коли учасник експерименту досягне цієї точки. Про це свідчили два показники – розширені зіниці та пришвидшений пульс.

Такий самий механізм проявляється і у випадку фізичних зусиль. В іншому експерименті учасникам треба було стискати руку якомога сильніше й довше. У момент максимального зусилля зіниці випробовуваних розширювалися, після чого учасники експерименту розтискали руки. Це свідчить про те, що розширення зіниць і почастішання пульсу є показниками нервового збудження.

Концентрація вимагає великих витрат енергії, за рахунок чого пульс і частішає. Ми стискаємо зуби, напружуємо м'язи корпусу, у нас частішає дихання й посилюється потовиділення, а травлення й метаболізм сповільнюються. Інакше кажучи, концентруючись, ми впадаємо в так званий «ерготропічний стан», який спочатку допомагав людині полювати й виживати, а тепер ми пристосували його для вирішення повсякденних завдань.

Розумові зусилля мають і фізичні прояви. У мозку й тілі відбуваються зміни подібні до тих, що відбуваються під час полювання (не важливо, є нашою метою дикий звір чи товар зі знижкою). Це допомагає зрозуміти, чому люди раптово припиняють шукати рішення. Канеман стверджував, що раптово ми відмовляємось від пошуку, якщо докладаємо надто багато зусиль для вирішення завдання.

Фізіологічні причини поганої успішності дітей

Американський нейробіолог Пол Маклін, автор теорії «триєдиного мозку», виділяє два режими роботи мозку, при яких домінують неокортекс або лімбічна система. Неокортекс – новітня частина мозку – підтримує «вищі» функції (мислення, мовлення, соціальний розвиток, емпатію, самоаналіз). Лімбічна система підтримує більш давніші функції, наприклад, дозволяє запам'ятовувати людей і різні місця у стресових ситуаціях. Саме режим лімбічної системи призводить до відмови від пошуку вирішення завдань.

Обидва режими роботи мозку вимагають великих витрат енергії, наприклад, при сильних розумових зусиллях або стресових ситуаціях. В умовах обмежених ресурсів організму при домінуванні однієї з систем – «раціональної» або «лімбічної», – дія другої системи сповільнюється.

Раціональна система відповідає за так звані «пізнавальні компетентності»: допомагає боротися зі шкідливими звичками, формує навички самовладання тощо. Такі навички дозволяють знижувати рівень стресу і, відповідно, знижувати витрати енергії.

Лімбічна система відповідає за нераціональну, інстинктивну поведінку людини у стресових ситуаціях. Ця система дозволяє нам ефективно захищатись у небезпечних ситуаціях, коли в нас немає часу на роздуми. Але інколи цей режим вмикається і в ситуаціях, коли нам нічого не загрожує й організм витрачає дуже багато енергії (наприклад, при вирішенні логічних завдань).

У таких ситуаціях гіпоталамус посилає сигнал припинити дію, що призводить до витрат енергії. Подібно термостату він реагує на зниження рівня глюкози у крові. Так відбувається «інстинктивна» відмова від виконання завдання, викликаного роботою лімбічної системи.

В екстрених ситуаціях така реакція організму супроводжується виробленням гормону кортизолу. У ситуаціях, коли реальної загрози немає, такий механізм проявляється тільки при зниженні рівня глюкози. Даний механізм зберігся в процесі еволюції. Він змушував первісну людину відмовлятись від переслідування тварини під час полювання, якщо в організмі було недостатньо ресурсів для переслідування.

Як допомогти дитині?

Повертаючись до проблеми дитячої успішності, зауважимо, що завжди є можливість подолати «точку відмови». І ми самі часто робимо так, наприклад, працюючи понаднормово, коли треба закінчити термінову доповідь. У таких ситуаціях ми часто покладаємось на перевірені засоби – каву або енергетичні напої. Ми вибираємо меншу із двох неприємностей: гнів начальника, якщо доповідь не буде готова вчасно, або перевтому, якщо над роботою доведеться сидіти всю ніч.

Дитину теж можна примусити подолати «точку відмови». Власне, так і відбувається, коли ми сваримо її або караємо за погану успішність. Однак ігнорування сигналів лімбічної системи може призвести до нервового зриву. Варто подумати: можливо, в деяких випадках, коли ми вважаємо дитину ледачою, її лімбічна система дає сигнал про виснаження ресурсів організму.

• Дитина може не хотіти вчитися з багатьох причин. Якщо в її організмі занадто мало ресурсів, така поведінка не дивина. Тому необхідно знайти причини стресу, який забирає енергію в дитини, і по можливості їх усунути.

Учені стверджують, що причини такого стресу пов'язані з особливостями пізнавальної діяльності. Завдання Деніела Канемана (про вартість м’яча), про яке ми казали вище, свідчить про те, що надмірні розумові зусилля та проблеми при вирішенні різних завдань виникають через звичний спосіб нашого мислення. Можливо, це викликано специфікою нашої культури або недостатньо розвиненим абстрактним мисленням. Або тим, що розв’язання задачі вимагає навичок усних обчислень. Як би там не було, для розв’язання подібного роду завдань необхідно докладати розумових зусиль, а не відповідати інтуїтивно. Люди, які в ході експерименту давали неправильну відповідь, припускались помилки через те, що досягали «точки відмови».

Успішність дитини може також знижуватись у зв'язку з порушеннями роботи органів чуттів, пам'яті, швидкості реакції тощо. Усі ці фактори призводять до того, що дитина повинна докладати більше зусиль для виконання завдання. Не дивно, що при цьому вона швидко досягає «точки відмови».

Щоб допомогти дитині, яка постійно перебуває у стресовому стані, пов'язаному з пізнавальною діяльністю, дотримуйтесь таких правил:

• Не звинувачуйте дитину. Спробуйте розібратися, чим викликана неуспішність дитини: лінню чи реакцією лімбічної системи.
• З'ясуйте причину виникнення стресу. Це може бути брак часу на виконання завдання, відсутність необхідних навичок, негативний досвід минулого тощо.
• Знизьте рівень стресу. Постарайтесь усунути всі причини виникнення стресу, але особливу увагу приділіть причинам, пов'язаним з пізнавальною сферою. Є безліч корекційних програм, що дозволяють їх усунути.
• Навчіть дітей розпізнавати стрес. Батькам слід навчити дітей відчувати наближення «точки відмови».
• Дайте дитині відпочити до того, як вона досягне «точки відмови». Відновлення сил після реакції лімбічної системи вимагає більше часу. Невелика перерва до досягнення «точки відмови» додасть дитині сил для другої спроби. Однак ми схильні діяти навпаки, думаючи, що дитина недостатньо старається. Ми наполягаємо на тому, щоб дитина виконала завдання, коли насправді їй потрібна перерва.

Якщо дитину часто сварити за неуспішність, вона дійсно може припинити старатися. Хоча уникнути «точки відмови» й не можна, можна зробити так, щоб вона не впливала на продуктивність розумової роботи дитини.

Стюарт Шанкер, доктор філософії