«Розумна дитина, але неуважна», «Знає, але припускається помилок через неуважність». Звичне зауваження від учителів. І часто трапляється, що в дошкільному віці жодних проблем із увагою наче й не було, а тільки-но дитина йде до школи, частішає: «уважніше», «неуважно» тощо. Що ж такого стається з увагою дитини чи із самою дитиною, що проблеми уважності стають такими відчутними?
Насправді нічого особливого з дитиною не трапляється і її увага (якщо йдеться про нормотиповий розвиток) нікуди не зникає. Навчання в школі вимагає від дитини нового рівня уважності та зосередженості. Не всі діти взмозі із цим собі зарадити, а особливо на початках. Нервова система першокласника чи першокласниці має навчитися правильно реагувати на нові виклики. А ще – дозріти.
Якщо помилки через неуважність трапляються подекуди, то це цілком нормально. Психіка дитини ще не сформована і такою вона буде принаймні до 16 років. Окрім того, можливі й такі причини неуважності дітей та дорослих: не виспалися, нецікаво, зголодніли тощо. Особливо це актуально в сучасному світі, сповненому швидкоплинних подій і бурхливих інформаційних потоків.
Якщо ж прояви неуважності трапляються часто, вони здатні суттєво нашкодити дитині: у неї послаблюється мотивація, знижуються самооцінка та академічна успішність. В окремих випадках дефіцит уваги (особливості нервової системи, пов’язані з порушенням уваги) може потребувати лікування або щонайменше великої кількості додаткових зусиль, щоб звичайні процеси життєдіяльності відбувалися відповідно до темпу вікових норм.
Висновок такий: увага – надзвичайно важливий процес нервової системи людини. Порушення уваги позначається на всіх складових психіки, суттєво впливаючи на якість життєдіяльності людини. І мова не лише про механічні помилки в контрольній роботі.
Отож, увазі дітей як базовому когнітивному процесу потрібна особлива…увага.
Що ж таке увага?
Увага – це процес психіки, який лежить в основі пізнавальної і вольової діяльності людини, впливаючи на її здатність сприймати й обробляти інформацію і на основі цього якісно взаємодіяти з навколишнім світом.
Більшість процесів нашої психіки, як-от здатність до пізнання, пам'ять і навіть мовлення багато в чому залежать від рівня уваги.
Увага дає змогу зосереджуватися на певних об'єктах або подіях, виокремлюючи їх із загального потоку інформації, що сягає людської свідомості. Ця здатність є ключовою для ефективного сприйняття, мислення, ухвалення рішень і взаємодії з навколишнім світом.
Увага – це досить складна функція нашої психіки. Відома метафора І. Павлова про те, що увага схожа на промінь ліхтарика. Це не значить, що навколо освітленого місця пустка. Просто неосвітлені речі ніби не мають у цей момент значення. Увага дає нам змогу виділити із хаосу інформаційного й сенсорного потоку саме те, що потрібно зараз, освітивши його.
Для якісної взаємодії зі світом і особливо для навчання вміння спрямовувати потік своїх зусиль у потрібне місце вкрай важливе.
Увага як діяльність нервової системи є енерговитратною процедурою для мозку. І якщо незріла психіка і так відчуває дефіцит енергії, то увага такої людини буде розсіюватися. Іншими словами, мозку бракуватиме потужності й палива, щоб підтримувати увагу, особливо якщо вона не тренована. Висновок другий: увагу можна й треба тренувати. Щоб з’ясувати, як саме, слід з’ясувати декілька важливих моментів про види та властивості уваги.
Що таке мимовільна і довільна увага?
Увага – надзвичайно різноплановий процес психіки.
Мимовільна увага – це пасивна увага, до якої ми не докладаємо зусиль. Щось упало, і ми автоматично повернули голову в той бік. Для життєдіяльності мимовільна увага є надзвичайно важливою. Це захисна функція організму, яка допомагає йому реагувати в небезпечний момент. Окрім того, завдяки увазі багато побутових речей ми виконуємо автоматизовано, як-от, ідемо сходами.
Але мимовільна увага приховує і негативну сторону, коли мимоволі (поза власним бажанням) ми долучаємося до процесів, які відволікають нашу увагу. У сучасному світі таких подразників сила-силенна, наприклад, безконтрольне користування гаджетами. Вони виснажують енергію нервової системи, і мозок буквально позбавляється ресурсу для здійснення вольового зусилля. Тоді зосередитися на чомусь важливому людині стає нереально. Ця проблема стосується і дорослих, і дітей. Урахуйте, що дитяча психіка ще не дозріла, як і ті частини мозку, які відповідають за саморегуляцію, а тому годі вимагати від дитини, щоб вона самостійно контролювала екранний час. Дитина фізично не в змозі цього зробити.
Довільна увага пов’язана з вольовим зусиллям і здатністю до контролю. Іншими словами, завдяки довільній увазі ми здатні зусиллям нашої волі зосередити увагу на тій чи іншій діяльності. Нейробіологи наголошують, що за довільну увагу відповідають лобні долі мозку, які поступово дозрівають до 8–9 років, і дитина уже може (завдяки тому, що її мозок фізично здатен це робити) докладати більше вольових зусиль, щоб виконати ту чи іншу діяльність, програмувати її і на довше зосереджуватися. Довільна увага тісно пов’язана зі здатністю до самоконтролю й регуляції. Саме тому РДУГ (Розлад дефіциту уваги та гіперактивності) часто супроводжується гіперактивністю, тобто нездатністю до програмування, регуляції й самоконтролю.
Довільна увага – важлива функція нервової системи. Ми йдемо чистити зуби, здатні зосередитися на важливому завданні тощо. Зрозуміло, що й для того, щоб уважно слухати вчителя на уроці, уважно читати, виконувати поставлене завдання, має бути розвинена довільна увага.
Тепер з’ясуймо, як допомогти дитині стати уважнішою.
Причини неуважності дітей
Діагностика неуважності є непростим завданням, адже причин слабкої уваги може бути багато. Ось основні:
Незрілість психіки – дитина фізично не здатна довго утримувати увагу. Дитині одномоментно треба обробляти величезну кількість інформації і враховувати багато факторів. Тому варто добре подумати, у якому віці віддавати дитину в школу. А можливо, порадитися із фахівцем, якщо виникають сумніви.
Найпоширеніша в сучасному світі причина порушення уваги школярів – перевантаження нервової системи. Навчання – далеко не найпростіша діяльність, і від неї дитина має відпочивати. При цьому сидіння у планшеті є не відпочинком, а додатковим навантаженням. Допомогти в такій ситуації мають режим, достатній сон, обмеження екранного часу.
Стан розвитку великої моторики і неавтоматизована, недостатньо сформована координація тіла. Останні наукові дослідження доводять, що для стабільної роботи нервової системи вкрай важливі рухова активність і розвиток великої моторики з перших днів життя. Одна з причин дефіциту уваги учнів молодшого шкільного віку – це несформованість координації око – шия, коли дитина не в змозі стабілізувати голову й сфокусуватися на об’єкті. Це не надто рідкісна проблема. І коли учневі під час уроку треба зробити декількарівневі рухи: подивитися на дошку, у книжку, знову на дошку, він витрачає занадто багато енергії. Окрім того, причиною дефіциту уваги може бути хаотичність рухової активності очей. Така моторна незрілість здатна призвести до швидкого виснаження ресурсів уваги. Тому нейродослідження починаються з аналізу сформованості великої моторики та базових рефлексів. Відповідно, корекція часто включає різні фізичні вправи. Дитина повинна достатньо повзати у перший рік життя. Далі – багато лазити, стрибати, бігати. І це не тільки про фізичне здоров’я, а й про увагу. Тому потрібно дбати про розвиток великої моторики, координації та балансу, достатню рухову активність. Варто пам’ятати, що спритність тіла пов’язана зі спритністю психіки.
Причиною слабкої уваги може бути тривожність. Наприклад, психологи використовують термін математичнатривожність, коли дитина починає хвилюватися від думки про математику, і її увага в цей час розсіюється.
Слухова й зорова увага та параметри уваги
Отож, увагу треба розвивати в комплексі із загальним фізичним розвитком, але водночас необхідно давати й спеціальні навантаження на увагу. Ще один важливий момент: увага тісно пов’язана з пам’яттю. Тому, ураховуючи різноплановість уваги як психічного процесу, вправи на розвиток уваги для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (час, коли мозок максимально пластичний) мають включати:
завдання на розвиток слухової уваги – здатність виділяти із потоку головне за допомогою слуху;
завдання на розвиток зорової уваги – здатність фокусуватися на важливому і схоплювати максимальну кількість необхідних деталей за допомогою зору;
завдання на розвиток пам’яті.
Окрім того, для успішного навчання слід розвивати різні параметри уваги. А саме:
стійкість уваги;
зосередженість;
здатність до перемикання уваги;
розподіл уваги;
обсяг уваги.
Завдання для розвитку уваги для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку
Важливими є завдання, які впливають на розвиток гальмівних процесів психіки, тобто її здатність вчасно загальмувати мимовільну увагу і спрямувати зусилля відповідно до цілі. Для цього будуть корисними різні нейрозавдання (нейроігри, нейромоторні вправи, нейрогімнастика, нейропрописи, малювання і письмо двома руками одночасно, завдання на розвиток міжпівкульної взаємодії), виконання яких потребує особливого рівня зосередженості.
Із малюками з найменшого віку корисно виконувати завдання, у яких треба знайти відмінності або ж відшукати схожі предмети. Така робота розвиває спостережливість і вміння помічати деталі. Малят 3–4 років зацікавлять завдання із динозавриками. Для старших підійдуть завдання «Невгамовні чоловічки» та комплект «Пара без пари».
Важливими є усі завдання, у яких пропонується відшукати чи зіставити об’єкт і його тінь. Це тренуватиме вміння визначати образ предмета. А для цього потрібна увага, щоб не упустити дрібні відмінності. Такі завдання потрібно поступово ускладнювати.
Усім дошкільнятам та школярам важливо виконувати графічні диктанти та різноманітні графічні завдання по клітинках. Щоб розвивалася слухова увага, інструкцію має читати дорослий. А якщо дитина сама стежитиме за вказівками, то це буде корисним для розвитку зорової уваги. Графічні диктанти варто включити в підготовку до школи, найпростіші слід виконувати починаючи з 4–5 років.
Дошкільникові пропонуйте лабіринти. Є правило, що перед школою дитина має пройти їх силу-силенну.
Для дошкільнят і школярів корисно працювати із зашумленими картинками (коли контури різних зображень накладаються одні на одних) та завданнями, в яких треба знайти певну клькість тих чи інших предметів. Наприклад, порахувати скільки трикутників на малюнку.
Включайте в тренування уваги різні варіації таблиць Шульте.Крім того, маст хев для розвитку уваги – це тренажери на основі коректурних завдань.Коректурні таблиці (коректурні проби)розроблялися психологами як діагностичні з метою виявлення рівня уваги. Але згодом їх дедалі більше стали використовувати як тренувальні.
Ви можете запропонувати дитині таке завдання, маючи лиш одну будь-яку книгу. Відкрийте сторінку в книзі і попросіть дитину якомога швидше закреслити в тексті всі букви «м» (чи будь-які інші). Ускладнити завдання можна таким чином: нехай дитина одну букву закреслює, а якусь іншу підкреслює. Ще складніший варіант передбачає виконання роботи двома руками одночасно: в одній руці червона ручка, в іншій – синя. Дитина має підкреслити всі літери «м» червоною ручкою, а всі літери «н» – синьою. Спробуйте і переконайтеся, що це доволі непросто.
На основі коректурних проб створено різнопланові завдання різної складності. Прикладами таких завдань на розвиток уваги для дошкільнят і учнів молодшого шкільного віку є:
Поради батькам: увага тренується в процесі великої кількості вуличних ігор та низки різних видів спорту. Серед спортивних секцій у цьому сенсі найкориснішими будуть види спорту, які розвиватимуть влучність та швидкість реакції (настільний та великий теніс, ігри з м’ячем, дартс, кегельбан тощо). Також, шахи та всі види стратегічних ігор.
А ще, не забувайте, що книга є потужним інструментом розвитку уваги. Дослідження доводять: коли дитині багато читають із найменшого віку, у неї активізуються ті частини мозку, які відповідають за пам′ять, увагу й розвиток мовлення.
Авторка: Наталка Бачко, фахівчиня з домашнього навчання
Аби розслабити учнів на уроці, перемкнути увагу з однієї діяльності на іншу й у такий спосіб покращити сприйняття інформації, учителі й вчительки часто використовують фізкультхвилинки. Це може бути весела руханка під музику, невелика розминка чи навіть розспівка. На це йде дві-три хвилини – діти встають з-за парт, рухаються та збадьорюються, аби ефективніше продовжити роботу на уроці.
Та звичні для нас руханки вже не працюють як раніше. Через війну ми перебуваємо в стані перманентного стресу, коли перемикання уваги з однієї діяльності на іншу може спричиняти зворотний ефект. Наприклад, вчителі розраховують, що після короткої зарядки діти сядуть за парти та сконцентруються на певному завданні. А може вийти так, що діти після фізкультхвилинки будуть емоційно збуджені та однаково неуважні.
Чому невелика руханка під час уроку вже не дає бажаного ефекту;
чим можна замінити традиційні фізкультхвилинки в школі;
як вони відрізняються для учнів на очному та дистанційному навчанні;
чому під час війни психологічний спокій учнів важливіший за їхні досягнення – про все “НУШ” розповілаГалина Сищук, засновниця центру діяльнісної освіти для учнів початкової школи “Стежка”, психологиня, представниця проєкту “Hibuki Therapy” в Україні (координаторка напряму освіти), півфіналістка “Global Teacher Prize Ukraine”-2020 і “Teacher Innovation Cup”-2020.
НАВІЩО ДЕКІЛЬКАХВИЛИННІ ПАУЗИ НА УРОЦІ
У відкритих джерелах можна знайти десятки посилань на руханки чи фізкультхвилинки для дошкільнят і школярів різного віку. Бо справді – декілька хвилин фізичної активності під час математики чи географії дають змогу зняти втому й зарядитися енергією.
“Такі хвилинки називають по-різному – психологічні, фізкультхвилинки чи хвилинки відпочинку. А загалом мається на увазі перемикання одного різновиду діяльності на інший, – пояснює Галина Сищук. – Це також можливість змінити положення тіла, тобто порухатися і дати йому якесь фізичне навантаження. У такий спосіб ми допомагаємо дитячому організму надалі бути більш включеним в урок. А також даємо змогу по-іншому себе відчути фізично та емоційно”.
Друге завдання фізкультхвилинок – дати змогу нервовій системі після невеликого збудження повернутися до стану спокою. Адже діти на уроці мають бути максимально сконцентровані. Вони намагаються щось запам’ятати, зрозуміти, виконати. А це велике навантаження на нервову систему.
Фактично хвилинка відпочинку має допомогти нервовій системі піднятися спочатку, уявімо, на вершину гори, а потім плавно спуститися на рівнину.
На вершині діти переживають емоційне збудження. Це відбувається через те, що під час фізкультхвилинки учні й учениці стрибають чи співають. А на рівнині вони мають спокійно повернутися до уроку, стишуючи емоції та отримуючи більше сил для зосередження уваги.
ЧОМУ РУХАНКИ І ПІСНІ НЕ ДАЮТЬ ОЧІКУВАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ
Якщо раніше будь-яка фізична активність допомагала учням перемикнути увагу із завдання на танок, а потім – навпаки (тобто повернутися до уроку), то зараз це не працює. Як пояснює Галина, через війну ми перебуваємо в стані перманентного стресу. Якщо діти починають у щось грати, співати чи танцювати, тобто мають високий градус емоційного збудження, вони не можуть після цього заспокоїтися.
“Ми намагаємося дітей навчати, розуміємо, що їм треба змінювати різновиди діяльності, дати змогу відпочити й стараємося включити в урок фізкультхвилинку. Але в тому варіанті, у якому використовували її раніше, зараз включати не можна”, – впевнена Галина Сищук і пояснює, чому так.
У стані стресу (а ми якраз у ньому вже тривалий час) людиною керує вегетативна нервова система, яка має дві функції:
керувати організмом та його діяльністю, над якою ми навіть не задумуємося (виділення слини, кліпання очима чи дихання легенями);
керувати станами організму, які є реакцією на будь-яку стресову ситуацію.
Таких станів є три:
бийся;
біжи;
замри.
“Завдяки вегетативній нервовій системі у звичайному житті – без війни та перманентного стресу – ми легко і плавно переходимо з одного стану в інший. Наприклад, до нас прийшли друзі, відбулося збудження, і вегетативна нервова система вирішує, як поводитися. Оскільки друзі – це комфортні для нас люди, ми заспокоюємося. Якщо в цій компанії з’являється людина, якій ми не довіряємо, наша вегетативна нервова система вводить нас у стан “замри”, – пояснює Галина.
Однак зараз вегетативна нервова система, яка є в стані перманентного стресу, не може переводити людину зі стану в стан, вона не гнучка. Виходить, що більшість людей, відчуваючи постійний стрес, застряють у якомусь зі станів, наприклад, “бийся” або “біжи””.
Так само й у дітей, які навчаються в складних умовах, чують тривоги, є свідками обстрілів, нервова система перебуває в стані збудження постійно. Вона вже забула, як повертати організм назад у стан спокою.
Якщо на уроці влаштувати рухливі ігри чи ввімкнути пісню, діти ще більше збуджуються і наче зависають у цьому стані, їм складно заспокоїтися.
Саме тому треба замінити традиційну фізкультхвилинку на інші вправи, які допоможуть тілу і свідомості дійти до стану спокою, тобто спуститися з точки збудження в точку спокою, радить Галина Сищук.
ЯКІ ВПРАВИ ДОПОМОЖУТЬ УЧНЯМ ЗАСПОКОЇТИСЯ ТА СКОНЦЕНТРУВАТИСЯ
Щоби не вийшло так, що позитивна руханка чи пісенька на уроці завдали шкоди дитині, замість них можна використовувати вправи для заспокоєння. Галина Сищук навела декілька прикладів, які підходять що для очного, що для дистанційного навчання.
“Основне завдання психолога – ввести дитину чи дорослого в стан спокою тут і зараз. Для нас важливо, щоб нервова система з пікової точки спустилася вниз. Коли нервова система перебуває в стані спокою, тоді дитина чи доросла людина здатні сприймати нову інформацію”, – розповідає Галина.
Для заспокоєння добре підходять дихальні вправи (зі зразками таких практик, розроблених Світланою Ройз, можна ознайомитися тут).
Наприклад, дитина водить вказівним пальцем однієї руки по кожному пальцю іншої руки. Коли підіймається вгору – вдихає, а коли опускається з пальчика вниз – видихає (як на картинці нижче).
Знайома ситуація? На роботі колеги скидають на вас свою роботу, вдома батьки постійно чогось від вас вимагають, а друзі нескінченно потребують вашої уваги або допомоги? Чи здається вам, що всі навколо чогось від вас хочуть, але ніхто не цінує ваших зусиль? Якщо ви відповіли "так" на будь-яке із цих запитань, то ваші кордони, ймовірно, порушені.
Особисті кордони – це уявні межі, які ви окреслюєте навколо себе. У вас мають бути захищені фізичні кордони – ваш особистий простір, який ви не хочете, щоб інші порушували. Емоційні кордони – ваші почуття та емоції, якими ви не хочете ділитися з іншими. Ментальні кордони – ваші думки, переконання та цінності, які ви не хочете, щоб інші ставили під сумнів. Сексуальні кордони – ваш комфорт стосовно фізичних дотиків та сексуальної близькості.
Це надважливо, адже вони:
✅ Дають відчуття контролю над своїм життям. Ви вирішуєте, з ким спілкуватися, коли і як.
✅ Захищають від експлуатації. Ви не дозволяєте іншим людям використовувати вас або змушувати робити те, що вам не подобається.
✅ Зберігають психічне та емоційне здоров'я. Чіткі кордони допомагають вам уникати стресу, тривоги та вигорання.
✅ Допомагають побудувати здорові стосунки. Коли ви поважаєте власні кордони та кордони інших людей, це сприяє довірі та взаєморозумінню.
Деякі люди можуть не усвідомлювати, що порушують ваші кордони, коли просять про допомогу або діляться своїми думками та почуттями. Хтось навмисно маніпулює вами. А іноді причиною стає ваша надмірна доброта чи вихованість, які просто не дають вам сказати "ні".
Як себе захистити?
🔸 Визначте свої кордони
Що ви готові зробити, а що ні? Які ваші пріоритети? Спокійно поясніть їх іншим. Використовуйте тверді, але шанобливі формулювання, наприклад: "Мені некомфортно, коли...", "Я не хочу, щоб...", "Я прошу вас...".
🔸 Навчіться говорити "ні"
Це не егоїстично, а цілком нормально ставити свої потреби на перше місце. Вам не потрібно виправдовуватися або пояснювати причини вашої відмови. Світ чекає на ваше чітке і лаконічне "ні".
🔸 Будьте тверді у своїх межах
Якщо людина наполягає, чітко дайте їй зрозуміти, що ви не зміните свою думку.
🔸 Не бійтеся конфліктів
Іноді конфлікти неминучі, але це нормально – відстоювати себе. Якщо людина продовжує порушувати ваші кордони, поясніть їй, які наслідки це матиме: обмеження спілкування, відмову від спільних планів або навіть припинення стосунків.
🔸 Не почувайтеся винними
Ви не зобов'язані робити те, що вам не подобається або що вас обтяжує, бо це просто шкідливо для вас.
🔸 Пошукайте підтримку
Поговоріть із друзями, членами сім'ї або психотерапевтом про те, що ви відчуваєте.
Пам’ятайте, ви маєте силу змінити ситуацію. Ви гідні того, щоб вас поважали та цінували. Вірте в себе і не здавайтеся!
8 речей, які роблять отруйні люди вже за 5 хвилин після початку зустрічі
Життя час від часу зводить нас із отруйними людьми, які всім отруюють життя. Отруйні люди вміють змушувати інших почуватися божевільними, вони руйнують вашу особистість.
Але благо таких людей можна вирахувати буквально відразу.
Ось основні ознаки:
1. Вони лають інших людей.
Навіть незнайомих, навіть якщо трапилася якась маленька дурниця.
2. Отруйні люди люблять скаржитися.
Вони скаржаться на все: машина дуже холодна, їжа не дуже хороша, робота погана, будинок занадто маленький. Пам’ятайте, негатив – дуже заразний.
3. Вони очікують на особливе ставлення.
Отруйні люди думають, що всі мають танцювати навколо них, вони просять про незручні речі, і якщо ви відмовите – дивіться пункт 1.
4. Отруйні люди вихваляються своїми досягненнями.
Хоча під час співбесіди на роботу нормально розповідати про себе, але не дуже весело, коли ви вперше зустрічаєте когось і чуєте лише про те, яка це дивовижна людина.
5. Вони люблять плітки.
Отруйні люди, як правило, добре запам’ятовують, що їм говорять, а потім використовують інформацію у своїх цілях.
6. Ваажають себе божеством.
Токсичні люди нещасні, і вони думають, що всі мають поклонятися їм і працювати, щоб зробити їх щасливими.
7. Вони не зацікавлені у ваших турботах.
Таким людям взагалі все одно, як ви почуваєтеся. І не дивно, адже тільки їхня персона має значення.
8. Отруйні люди всіх довкола змушують почуватися погано.
Якщо ви опинитеся у присутності когось, хто вас прямо чи опосередковано пригнічує, змініть обстановку. І постарайтеся рідше спілкуватися з такою людиною.
Нав'язливе бажання зробити все правильно псує людям життя, адже їм складно спілкуватися з незнайомцями і займатися творчістю, вони не розуміють своїх бажань. Інколи таким людям складно наважитися на таку банальну річ, як купівля нового одягу: будь-які зміни лякають.
Звідки береться цей страх? Можливо, це через батьків, які постійно були незадоволені поведінкою дитини або ж карали за помилки. Або через вчителів, які висміювали за невдачі.
У результаті дитина, яка росла в такій атмосфері, стає дорослим, якому непросто спілкуватися та проявляти себе. Адже в житті немає чітких правил, яких треба дотримуватися. А отже, неможливо робити все правильно і без помилок. Тому такі люди в багатьох випадках не досягають успіху, адже залишаються осторонь, бо нічого не роблять через страх помилитися.
Але є й хороші новини: бути спонтанним – це навичка, а отже, цього можна навчитися.
Допоможе вправа “Неправильні назви”
🔸 Вказуйте на вибіркові предмети навколо вас та називайте їх неправильними словами: на стілець кажіть собака, а на машину – чотири.
Спробуйте прямо зараз. Вправа займає приблизно 30 секунд. Саме тому її можна виконувати будь-де: поки їдете в метро або навіть у ліфті.
🔸 Після цього проаналізуйте, як поводиться мозок. Найімовірніше, він буде прагнути внести в цей хаос якийсь порядок. Наприклад, подавати слова з однієї категорії: дерево, ліс, квітка, листок. Або тільки іменники.
🔸 Опирайтеся цьому прагненню мозку повернути нас на шлях правильності. Для цього виконайте вправу ще раз. Але вже тепер використовуйте словниковий запас максимально.
Ця вправа навчить бути спонтанними “тут і зараз”.
Тренуйтеся щодня і з часом ви позбудетеся бажання робити все правильно. Як наслідок, будь-які рішення будуть прийматися швидше, навіть у бажанні обирати нетиповий для вас одяг. Зрештою, буде легше відкритися для нових можливостей і кращого життя.
