Коли ми починаємо думати про цю тему, коли ми готуємо відповіді для дітей на тему смерті та Життя, коли ми знаходимося поряд з тими, хто зараз горює – наш ресурс, наша стійкість, наша турбота про себе – особливо важливі. Перш ніж починати говорити з дитиною на будь-яку складну тему – нам важливо зміцнитися - не тільки в знаннях, не тільки, в тому, у що ми віримо і в чому переконані, а ще й - поїсти, сісти зручно, бути емоційно стійким.
Горе знеструмлює. Перебувати поблизу горя – виснажує. Торкатися складної теми – може бути вже ресурсозатратно, а ми й так виснажені. І прямо зараз, читаючи цей текст – відверніться – переведіть погляд на те, що у вашій кімнаті дає вам відчуття сили та життєвості.
Наша психіка (у різному віці) здатна впоратися з сумом, зі скорботою. І нам важливо навіть не стільки допомогти, скільки не завадити людині, про яку ми дбаємо. І, звичайно, буде правильно, якщо у нас самих будуть знання з цієї теми.
Коли дитина близько 4 років починає говорити про страх темряви, я прошу батьків підготуватися – зовсім скоро вони відповідатимуть на запитання про смерть та секс. Ці теми часто йдуть, переплітаючись, поряд. Зараз – страх темряви у дітей спровокований і постійним стресом.
Про те, як говорити і що говорити з дітьми про смерть у 4-9 років, щоб підготувати до цієї теми – власне, і написано мою книгу "Таємниця Життя та смерті". А ось про те, як сказати дитині про смерть близького – давайте разом думати:
- Говорити треба. Що раніше, то краще. Ми знаємо, що наші невербальні сигнали завжди скажуть про наш стан, про те, що ми щось приховуємо. І це створить тло тривоги та нестійкості у дитини.
- Говорити з дитиною важливо тому, кому вона довіряє, з ким сформовані відносини близькості, з тим, хто в неї асоціюється з опорою. І той, хто зможе витримати емоції дитини
- Говорити правду. Заздалегідь підібрати слова, такі, щоб дитина їх зрозуміла. Не використовувати метафори – метафори зрозумілі дитині після 9-10 років. Для малюків - за ними будуть зовсім не ті образи, які ми припускаємо. «він полетів на небо» (і я працювала з дитиною, яка боялася літати літаком, бо там мертві люди і вона сама може померти), «він заснув» (і дитина може боятися засинати), «він нас покинув», « він тепер завжди буде за тобою спостерігати» (і це жахливий жах – перебувати за невсипущим контролем), «пішов у землю», «земля йому буде пухом» – це все незрозуміло, за кожним цим словосполученням – образ, який дитина домальовує, виходячи з своїх знань про світ). Будь ласка, уточніть у дитини те, що вона зрозуміла з ваших слів. Важливо, щоб дитина мала знання – смерть – це коли тіло перестає функціонувати. На жаль, ми цю людину не побачимо. Але завжди зможемо про нього пам'ятати. Ми говорим прямо – Людина померла. Людина загинула.
- Обов'язково говорити про те, від чого померла людина. (Звичайно, без подробиць). І наголосити на тому, що ніхто в цьому не винен (це конкретна хвороба, вірус, війна, трагічна випадковість). Нам важливо наголосити, що жодні думки дитини, її емоції не могли спровокувати смерть. (зараз ми говоримо, що винні лише вороги)
- Важливо бути готовими до того, що дитина не зрозуміє, що ми говоримо.
- Важливо говорити повільніше, ніж зазвичай, спостерігати за зміною пози дитини, можна говорити: ти хочеш у мене про щось запитати?
- Нам важливо дивитись у вічі дитині, зуміти витримати погляд.
- Не треба намагатися зберігати емоційну незворушність. Дитині важливо бачити, що у нас є емоції – це допоможе їй не завмерти у своїх почуттях і реакціях. Дитині можна сказати – мені дуже боляче, тяжко, страшно. Але ми разом і ми точно впораємось.
- Мислення дитини егоцентрично. Вона може розсердитися на померлого, що той його покинув, зрадив, не дотримався обіцянки, він може говорити, що його обдурили. Будь ласка, не потрібно дорікати дитині в егоїзмі. Їй важливо дати дозвіл і на злість: ти злишся? Я точно знаю, що якби ця людина могла, вона зробила б усе можливе, щоб завжди бути з тобою. Він точно тебе не покинув.
- Чи потрібно брати дитину на похорон? До 7-8 років – бажано, не брати. Те, що дитина там побачить, може її налякати. Дитині будь-якого віку, якщо сім'я вирішує, що дитині правильніше бути - на похороні важливо бути поруч із надійним дорослим, який її триматиме за руку, розповідатиме про те, що відбувається, коментуватиме, відповідатиме на запитання, даватиме теплий чай. На похороні загиблого воїна – дитині може бути важливо. Побачити, як шанують загиблого, бути частиною «історії героїзму». (З дитиною поруч мають бути дорослі, які зможуть захистити від надмірної уваги, пояснювати те, що відбувається, і дати підтримку). Якщо є можливість - дитині важливо передати річ близького, годинник, брелок, ланцюжок, будь що.
- Дитина до 6-7 років може навіть після похорону запитати – а коли до нас ця людина прийде у гості? Маленька дитина не відразу усвідомлює «кінцевість» того, що відбувається. (і не лякайтеся, коли дитина тикає паличкою у померлого голуба та жука – саме це його «дослідження кінцівки життя»).
- У будь-якому випадку, дитині важливо попрощатися з близьким – розглядаючи фотографії в альбомі, вдома при свічці, у храмі, можна спекти пиріг на згадку про близьке, зробити виріб, посадити квітку або дерево. З дитиною важливо говорити – розповідаючи різні історії (не тільки героїчні, не тільки про щось серйозне, це можуть бути і веселі історії). Важливо, щоб образ померлого був не ідеалізованим, а реальним. Можна говорити про те, що ми на цю людину колись злилися, колись з нього і з ним сміялися, за щось вдячні.
- На дитину раптом, у зовсім непередбачуваний час можуть накочувати хвилі смутку, туги, агресії, її буквально може затоплювати емоціями – і нам важливо пояснити, що це нормально. І показати, створити алгоритм, що в ці моменти можна робити.
- Важливо зберігати режим дня, звичні заняття, важливо перерозподілити те, звичне, що робила регулярно померла людина – може, гуляла, читала казки, співала.
- Протягом «нормального горя» (вибачте, це термін) – у дитини періоди смутку не довгі, вона відволікається, грає, їсть, ходить у туалет, і один із важливих пунктів – може згадувати і саму людину, і говорити про смерть – з рідними та друзями. «ускладнене горе» - коли дитина виявляє лише скорботу, у її житті немає радості, або вдає, що нічого не сталося, не ставить питань, не виявляє емоцій, униккає говорити взагалі на цю тему.
- Тут матеріал про те, як підтримати друга, однокласника, якщо він втратив близьких. https://www.facebook.com/svetlanaroyz/posts/5789185791114978 посилання на ефір на цю тему з Тетяна Трощинська - https://hromadske.radio/podcasts/my-Тетяна Трощинська/944108?fbclid=IwAR3b7GKDuUNhPNlDzSRz90kIIvWO9ICdHABbqGvYc-fFH6H9nHkzCEIRgXE
Саме зараз з темою горювання та втрати професійно працює команда lІнститут психології здоров'я Institute of Health Psychology Юлия Иорш Інна Юрах Володимир Волошини і команда Лариса Рибик
Вони проводять групи підтримки для дітей та дорослих.
Книги для дорослих
1. Зовсім не страшна книга. Anastasiya Leukhina
2. Еріх Ліндеманн (E. Lindemann) клініка гострого горя
3. Вільям Воорден Консультування та терапія горя (це величезна, дорога, але важлива книга)
4. Вамик Волкан «Життя після втрати» - ця книга для не психологів, на допомогу (але психологам може бути корисна)
5. Джон Боулбі (J. Bowlby) Прив'язаність, розлучення та втрата
Книги для дітей (читати з батьками)
1. Таємниця життя та смерті. Світлана Ройз, ВСЛ
2. Плутон. Валентина Вздульська. Vivat – ця книга про хлопчика, у якого помер улюблений собака Плутон (читати з батьками)
3. Що таке смерть? Ейтан Боріцер. Чорні вівці
4. Мій дідусь став привидом. Кім Фупц Окесон Чорні вівці
5. Моя Ба. Tania Stus Видавництво Ранок (це зворушлива книжка про Бабусю)
6. Мій дідусь був черешнею. Анджела Нанетті. ВСЛ
7. Перлинка, наша бабочка. Туула Пере, Видавничий центр, 12. Ця книжка про дитину, у якої померла сестра (з цією книгою важливо бути вибірковими)
8. Небеса Анни. Стіан Гулле. "Видавництво". Книга про Дівчинку і Папу, які сумують за Мамою
Незважаючи на те, що смерть існує, ми обираємо Життя та Життєвість. І в пам'ять про тих, хто нам дорогий, давайте зміцнювати ЖИТТЯ
Сил нам всім!
Обіймаю©Світлана Ройз
