Але, якщо пильніше придивитися і розібратися у першопричинах, то дитина не винна. Взагалі. Мій крик - це крик про допомогу, крик про те, що мені погано, що я не витримую емоційного сплеску, що я невдоволена ситуацією і розгублена.
Досить, я більше не хочу мучити дитину та себе цими негативними сплесками. І хоч скільки б я просила пробачення та говорила, що люблю, це не применшить мого крику.
То що ж робити, аби стишити гнів і перевести його у більш гуманне вивільнення? Ось варіанти дій, які допомагають мені (якщо і не завжди,то в переважній більшості випадків):
1. Хто тут дорослий?
Запитую себе і чесно відповідаю.
2. Дихаю інтенсивно, коли відчуваю, як бажання кричати починає душити мене.
3. Ставлю себе на місце дитини (уявляю, як на мене кричить людина, набагато більша за мене).
4. Стоп, а в чому причина мого крику? Точно у вчинках дитини?
Шукаю причину вже після заспокоєння. І завжди причина лежить у моїх невдоволених потребах, втомі, розчаруваннях, завищених очікуваннях тощо. Звісно намагаюсь розібратися та закрити першопричини.
5. Завжди вибачаюсь і пояснюю, що дитина не винна. Що люблю її завжди і особливо тоді, коли вона робить щось не так (страшне, погане, огидне, заборонене тощо). Вибачаюсь за форму, в яку я окреслила своє невдоволення.
6. Намагаюсь постійно описувати, що відчуваю. ("Припини, будь ласка, я починаю дратуватись." "Ти знаєш, я вже злюсь".)
7. Беру тайм-аут, коли відчуваю, що не витримую власного гніву. Виходжу з кімнати.
8. Виплескую гнів в навколишнє середовище, де немає дитини (кидаю щось, тупцяю ногами, видаю голосні звуки обурення).
9. Вибачаю себе за крики. Помічаю, де я старалась і в мене вийшло, а де - ні. Аналізую та гоню геть відчуття провини, бо воно нічим не зарадить, а тільки змусить застрягти та нічого не робити.
10. Шукаю інформацію, як припинити кричати) Книги, статті, поради психологів - будь-що допомагає.
11.Виділяю час на себе. Щоб відпочити, відчути власні кордони та потреби, підзарядитися.
12. Шукаю підтримки у близьких людей та людей зі схожим досвідом.
13. Визнаю, що якщо не вдасться самотужки опанувати себе, я звернусь по допомогу до психолога.
Текст та ілюстрація: співавторка освітнього проекту #НеБийДитину Олександра Сидорченко
Більше про те, як не зриватися на власних дітей, шукайте у буклеті проекту: happydity.org/parents-booklet/
