Автор: Олексій Каплунов, адвокат SENSUM Law Firm
Один міністерський наказ обмежує вихід з укриття. Другий забороняє обмежувати батьківські права. Обидва чинні, і жоден не згадує іншого. Розбираємо, як заклад освіти має діяти в цій ситуації
Ситуація, яка цієї осені повторюється щодня. Лунає сигнал «Повітряна тривога», діти спускаються в укриття. До закладу приходить мати і просить віддати їй дитину. Відповідь відома заздалегідь: «Під час тривоги не віддаємо».
Питання, яке при цьому майже не ставлять: а на чому саме ця відповідь ґрунтується? Більшість керівників закладів скажуть – «так рекомендує омбудсмен» або «так написано в алгоритмі». Юрист, який піде перевіряти далі, виявить дещо несподіване: під цим правилом справді є норма, але вона розташована зовсім не там, де її шукають, і працює не зовсім так, як думають.
А поруч із нею – норма протилежного змісту. Обидві затверджені наказами міністерств, обидві зареєстровані в Міністерстві юстиції України, обидві чинні. І жодна не згадує іншої.
Де насправді захована норма
Найпоширеніше джерело, на яке посилаються заклади освіти, – роз’яснення Служби освітнього омбудсмена від 17 жовтня 2022 року «Як діяти закладу освіти та учасникам освітнього процесу під час повітряної тривоги». У ньому прямо зазначено, що батьки не можуть забрати дитину з укриття під час повітряної тривоги, а педагог не має права відпустити дитину з укриття навіть на прохання батьків.
Саме по собі роз’яснення нормативно-правовим актом не є. Але – і це ключовий момент, який зазвичай випускають – воно не висить у повітрі. Служба освітнього омбудсмена посилається на конкретний зареєстрований акт, і саме там міститься справжня норма.
Ідеться про наказ Міністерства внутрішніх справ України від 09.07.2018 № 579, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 липня 2018 року за № 879/32331, яким затверджено Вимоги щодо утримання, облаштування та експлуатації об’єктів фонду захисних споруд цивільного захисту (у редакції наказу МВС від 12.08.2025 № 546). Пункт 15 цих Вимог встановлює:
«Вихід із споруди здійснюється в разі надходження інформації про відсутність небезпеки (після уточнення обстановки в районі споруди), а також у випадках вимушеної евакуації в порядку, встановленому командиром (відповідальною особою)».
Пункт 16 визначає вичерпний перелік підстав вимушеної евакуації: пошкодження споруди, що виключає подальше перебування в ній; затоплення споруди; пожежа та утворення небезпечних концентрацій шкідливих газів; досягнення граничних параметрів внутрішнього повітряного середовища.
Отже, теза «жоден акт не забороняє залишати укриття» є хибною. Норма існує, вона зареєстрована і чинна. Це перше, що має знати юрист, який береться консультувати заклад освіти з цього питання.
Але яка сфера дії цієї норми
Далі починається власне юридична робота, бо наявність норми ще не означає, що вона регулює саме ті відносини, до яких її застосовують.
Звернімося до предмета акта. Наказ № 579 ухвалено на виконання пункту 2 частини першої статті 17 і частини сьомої статті 32 Кодексу цивільного захисту України, а також низки пунктів Порядку створення та утримання фонду захисних споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138. Сама назва Вимог визначає їхній предмет – утримання, облаштування та експлуатація об’єктів фонду.
Пункт 2 розділу I прямо окреслює адресатів: Вимоги призначені для використання органами влади, органами місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання та іншими особами, які є балансоутримувачами об’єктів фонду.
Тобто це акт про технічно-експлуатаційний режим захисної споруди. Він адресований балансоутримувачу і відповідальній особі, встановлює порядок організованого виходу групи людей, але не регулює відносини між батьками і дитиною, не визначає, кому і на якій підставі передається малолітня особа, і не наділяє заклад повноваженням утримувати конкретну людину.
Це суттєве уточнення. Одна річ – правило «вихід організовує відповідальна особа після інформації про відсутність небезпеки». Інша – твердження «заклад зобов’язаний відмовити законному представникові дитини». Друге з першого автоматично не випливає.
Зустрічна норма
Тепер про другий бік колізії. Наказом Міністерства освіти і науки України від 11.02.2026 № 243 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.2026 за № 436/45830, чинний з 17.04.2026) затверджено Типові правила доступу і перебування учасників освітнього процесу та інших осіб на території та в приміщеннях закладів загальної середньої освіти. Пункт 3 розділу II цих Правил встановлює:
«Правилами закладу освіти не можуть бути обмежені права батьків, інших законних представників дітей на спілкування з дітьми, надання дітям необхідної допомоги, виконання ними батьківських обов’язків та реалізації батьківських прав, за умови невтручання їх в освітній процес».
Ця норма діє не ізольовано. Батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (частина перша статті 242 Цивільного кодексу України), мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 Сімейного кодексу України) та зобов’язані піклуватися про її здоров’я і безпечні умови життя (частина друга статті 150 Сімейного кодексу України).
Маємо ситуацію, коли два відомчі акти однакової юридичної сили дають різні відповіді. Наказ МВС встановлює режим виходу з укриття. Наказ МОН забороняє обмежувати батьківські права правилами закладу. Жоден із них не містить застереження щодо іншого.
Як вирішувати колізію
Класичні правила подолання колізій дають тут кілька опор, і всі вони працюють в один бік.
За предметом регулювання наказ МВС № 579 є актом про експлуатацію захисних споруд, а наказ МОН № 243 – актом про режим перебування осіб у закладі освіти і про межі локальної нормотворчості закладу. Питання «кому передається дитина» належить до предмета другого акта, а не першого.
Підписуйтеся
За колом осіб Вимоги адресовані балансоутримувачам об’єктів фонду, тоді як Типові правила – безпосередньо закладам освіти та учасникам освітнього процесу.
За часом ухвалення наказ МОН № 243 є пізнішим, причому ухваленим уже в умовах повномасштабної війни, коли проблема перебування дітей в укриттях була очевидною.
Нарешті, за юридичною силою актів вищого рівня: обмеження прав батьків не може встановлюватися підзаконним актом, предметом якого є технічна експлуатація споруд, усупереч нормам Сімейного та Цивільного кодексів України.
Практичний висновок такий. Пункт 15 Вимог не є підставою для категоричної відмови законному представникові. Він є підставою для того, щоб вихід з укриття відбувався організовано, у порядку, встановленому відповідальною особою, – тобто не самопливом, не через аварійний вихід і не всупереч указівкам відповідального.
Водночас чесно визнаю: питання не є остаточно вирішеним. Судової практики з цього приводу немає, офіційного тлумачення співвідношення двох наказів – теж. Заклад освіти, який ухвалить будь-яке з рішень, діятиме в умовах правової невизначеності. Саме тому наступний розділ важливіший за попередні.
Що норма дійсно вирішує однозначно
Є друге питання, яке на слух звучить схоже, але має чітку відповідь. Чи може дитина самостійно залишити заклад під час тривоги, якщо батьки завчасно подали письмову заяву про самостійне повернення додому?
Тут пункт 15 Вимог працює на повну силу і сумнівів не залишає. Самостійний вихід дитини з укриття під час дії сигналу не є ані виходом після інформації про відсутність небезпеки, ані вимушеною евакуацією за жодною з чотирьох підстав пункту 16.
Додається й цивілістичний аргумент. Письмова заява батьків є волевиявленням щодо порядку супроводу дитини, а не юридичним фактом її передачі законному представникові. Передача за своєю правовою природою є фактичною дією, яку заява замінити не може. Дитина, яка вийшла сама, під піклування батьків не перейшла.
Звідси практична порада, яка нічого не коштує: у заяві про самостійне повернення дитини додому слід прямо зазначати, що вона діє щодо періоду після оголошення відбою. Одне речення знімає більшість непорозумінь.
Чому алгоритми не рятують
Окремо варто сказати про алгоритми. Алгоритм дій при сигналі «Повітряна тривога», оприлюднений МОН 1 серпня 2022 року на основі рекомендацій ДСНС, описує послідовність дій персоналу: оповіщення, припинення заняття, повідомлення батькам, рух двома колонами, помічники для початкових класів, обхід приміщень, перевірка наявності учнів за списком в укритті, вихід колонами після відбою.
Це інструкція для типового сценарію – колективного переміщення великої групи дітей у стислий час. У ній немає матері, яка стоїть на порозі укриття, так само як немає дитини, якій стало зле, або класу, що перебуває на екскурсії.
І тут заклад робить типову помилку: тлумачить відсутність процедури як відсутність права. «У порядку не передбачено» перетворюється на «не можна». Мовчання інструкції заборони не створює – заборону створює норма, і саме її треба шукати та зважувати, як показано вище.
Що робити закладу освіти
Оскільки правова невизначеність зберігається, вага переноситься на якість внутрішніх документів. Коректний алгоритм має закривати щонайменше чотири сценарії.
- Тривога під час занять – класична частина, описана в рекомендаціях МОН і ДСНС.
- Тривога до початку занять – де перебувають діти, які вже прибули, хто їх зустрічає, як інформуються батьки тих, хто в дорозі.
- Прибуття батьків під час тривоги. Батьків пропускають до укриття, відомості вносяться до журналу відвідувачів за додатком 1 до Типових правил. Рішення про передачу ухвалює відповідальна особа з урахуванням обстановки, а сам факт передачі фіксується документально: дата, точний час, прізвище, ім’я та по батькові особи, реквізити документа, підстава представництва, підпис.
- Тривога, що триває після закінчення занять, – графік чергування педагогів, порядок заміни, оплата понаднормової роботи, запас води й харчування, комунікація з батьками.
Документальна основа невелика: правила доступу і перебування на основі Типових правил (обов’язок діє з 17 квітня 2026 року, оприлюднення – за статтею 30 Закону України «Про освіту»); наказ керівника про дії при сигналі «Повітряна тривога» з переліченими сценаріями; план реагування на надзвичайні ситуації, а за чисельності персоналу 50 осіб і менше – інструкція щодо дій персоналу (пункт 1 частини першої статті 130 Кодексу цивільного захисту України); дві заяви батьків; журнал обліку передачі дитини.
Нагадаю, що обов’язок закладу мати такі правила встановлено статтею 41-1 Закону України «Про повну загальну середню освіту», а обов’язок забезпечувати учасників освітнього процесу засобами колективного захисту – пунктом 2-1 частини першої статті 20 Кодексу цивільного захисту України (пункт додано Законом України № 3441-IX від 08.11.2023).
Ключова порада щодо самих правил закладу: не варто вписувати в них категоричну заборону передавати дитину батькам. По-перше, таке положення прямо суперечить пункту 3 розділу II Типових правил. По-друге, воно позбавляє відповідальну особу можливості оцінити обстановку, тоді як пункт 15 Вимог саме їй цю оцінку і доручає.
Можливість приватного закладу
Приватні заклади мають інструмент, недоступний комунальним, – договір про надання освітніх послуг. З огляду на статтю 627 Цивільного кодексу України сторони вільні у визначенні його умов, що дозволяє врегулювати перелік уповноважених осіб, форму фіксації передачі, умови самостійного повернення з прив’язкою до відбою та розподіл відповідальності. Договірне регулювання надійніше за разову заяву, бо не змінюється в односторонньому порядку.
Обов’язки за Кодексом цивільного захисту України та статтею 41-1 Закону України «Про повну загальну середню освіту» поширюються на приватні заклади в повному обсязі, а функції засновника щодо погодження правил здійснює власник закладу.
Замість висновку
Ця історія повчальна не так відповіддю, як шляхом до неї. Правило, яке виглядало міфом, має нормативну основу – але розташовану в акті про технічну експлуатацію споруд і не розраховану на питання батьківських прав. Поруч діє пізніший акт профільного міністерства, що вирішує це питання протилежно. Ніхто з нормотворців не помітив конфлікту, бо кожен писав про своє.
Для закладу освіти це означає, що готової відповіді в праві сьогодні немає, а є простір для власного обґрунтованого рішення. І що якість цього рішення визначатиметься не сміливістю, а повнотою внутрішніх документів і акуратністю фіксації.
Для законодавця це означає інше: колізію треба знімати нормативно, а не залишати на розсуд педагога, який ухвалює рішення в укритті під час тривоги.
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
.webp)
