Емоції відіграють значну роль у навчанні. Адже вони впливають не лише на стан дитини, а й на її здатність запам’ятовувати, бути уважною, фантазувати, спілкуватись, працювати в команді та рефлексувати. Дитячі емоційні реакції під час війни можуть бути дуже різноманітними й непередбачуваними. І це нормально в умовах ненормальної ситуації. Дитина дуже залежна від емоційного стану значущого дорослого, що перебуває поруч. Тому нам необхідно вчитися розуміти власні стани й емоційні стани дітей, яких ми навчаємо. У цьому допоможе безкоштовний курс «Розумію», який уже в доступі.
У чудовому мультику студії Pixar «Думками навиворіт» дуже точно продемонстрували, як базові емоції впливають на стан дитини. До речі, сюжет розповідає про дівчинку, яка вимушена переїхати на постійне проживання в інше місце. Вона переживає складне розставання зі своїми друзями, домом, звичками, і ми бачимо, як сильно це впливає на її емоційний стан. Окремими персонажами в мультику є п’ять базових людських емоцій:
- радість,
- страх,
- гнів,
- печаль,
- відраза.
Вони живуть у голові дівчинки і весь час сперечаються за керівний вплив на її життя. Згідно з науковими даними, це основні емоції, притаманні всім людям. Але деякі дослідники додають до них ще здивування — про нього ми поговоримо окремо.
Тож розберемо детальніше наші базові й дотичні до них емоції. Але, перш ніж почати, хочу окремо наголосити: немає хороших і поганих емоцій. Є приємні і неприємні. Розділяючи емоції на хороші й погані, ми автоматично намагаємося уникати «поганих», щоб не стати «поганою» людиною, і привчаємо до цього дітей. Але це дуже небезпечно, адже ці, начебто погані, емоції можуть надсилати дуже важливі сигнали, які іноді навіть рятують нам здоров’я і життя. Однак емоції дійсно можуть бути неприємними, тому важливо зрозуміти, що стало їх причиною, і розібратися саме з нею.
Емоція №1
Радість
Часом може здаватися, що психологи приділяють увагу лише проблемам і неприємним почуттям — досліджують різні відхилення, порушення, шукають способи їх корекції. Але насправді вивчення щастя, особливостей душевно благополучних, гармонійних людей — це значна частина психологічної науки. Радість — це базова емоція, яка допомагає зближуватися та взаємодіяти з іншими людьми і формує психологічну прихильність. Вона виникає як реакція на задоволення чи виправдання надій і бажань, а також підтримує позитивний настрій і надихає нас на добрі справи. Багато людей наразі уникають цього почуття, бо вважають його недоречним та несвоєчасним. Однак радість — одна з основних позитивних емоцій і головних цінностей для дитини. Проявляти її школярі можуть у різний спосіб: голосно сміятися, верещати, стрибати, плескати в долоні. Важливо не забороняти їм цього, не засуджувати, не відкладати на потім таку важливу емоцію і не накладати на неї табу. Дитині важливо відчувати, що інші люди, особливо дорослі, долучаються до її власної радості, і це дає можливість ще більше довіряти тим, хто поруч.
Емоція №2
Сум (печаль)
У самому кінці мультфільму «Думками навиворіт» стає чітко зрозуміло, якою надважливою емоцією є для нас печаль. Саме вона рятує всіх героїв у цій історії, а дитячу психіку від руйнування — у реальності.
Сум — це реакція на втрату чогось дуже важливого, це відчуття спустошення, розчарування і навіть горя. Він виконує захисну функцію, стимулюючи вихід негативу та внутрішньої напруги, що, у свою чергу, не дозволяє нам впасти в тривалу депресію.
Сум — одна з довготривалих емоцій, складовими якої часто є періоди протесту, смирення й безпорадності. Зверніть увагу: це не депресія. Остання є поширеним і серйозним психічним розладом, для неї характерне повторюване, стійке й сильне відчуття смутку та безнадії, яке заважає повсякденному життю людини і надзвичайно виснажує її.
Якщо ми бачимо, що учень (чи ваша дитина) сумують, не треба відразу намагатися розважити. Краще забезпечити можливість пережити цю емоцію, надати підтримку.
Наприклад, дитину можна обійняти, якщо вона не заперечує проти цього, висловити співчуття, запропонувати поділитися своїми думками. Як і всі ми, через сум дитина переживає, наприклад, втрату, що, на жаль, наразі є дуже актуальним.
Емоція №3
Страх
У ході еволюції вижили ті люди, у яких сформувалися корисні види страхів та реакцій, що допомогли їм врятуватися від небезпек і передати свої гени. Страх є найважливішою емоцією для нашого фізичного виживання. Це ланцюгова реакція в мозку, яка починається зі стресового стимулу і закінчується викидом хімічних речовин, які викликають прискорене серцебиття, дихання і наповнюють м’язи енергією, тобто створюють реакцію, відому як «бий або біжи». Оскільки клітини мозку постійно передають інформацію та викликають реакції, десятки його областей прямо чи опосередковано дотичні до страху. Центральну роль у цьому процесі відіграють такі частини мозку:
- таламус — вирішує, куди відправляти вхідні сенсорні дані від очей, вух, рота, шкіри;
- сенсорна кора — інтерпретує отримані сенсорні дані;
- гіпокамп — зберігає та витягує свідомі спогади, обробляє набори стимулів для встановлення контексту;
- мигдалеподібне тіло — розшифровує емоції, визначає можливу загрозу, зберігає спогади про страх;
- гіпоталамус — активує реакцію «бий або біжи».
Коли гіпоталамус наказує симпатичній нервовій системі увімкнутися, загальний ефект полягає в тому, що тіло прискорюється і напружується, посилюється увага, виділяються адреналін і норадреналін. Якщо зараз пролунає сигнал тривоги, доведеться швидко діяти. У цей час організм активує вивільнення приблизно 30 різних гормонів, які готують його до боротьби із загрозою.
Раптовий потік адреналіну та інших гормонів викликає фізіологічні зміни в організмі, у тому числі:
- підвищення частоти серцевих скорочень та артеріального тиску;
- розширення зіниць, щоб очі поглинали якнайбільше світла;
- звуження вен на шкірі, щоб направити більше крові до основних груп м’язів (саме тому коли людям страшно, їх іноді «морозить»);
- збільшення рівня глюкози у крові;
- напругу м’язів, які отримують енергію від адреналіну та глюкози;
- розслаблення гладких м’язів, щоб дозволити більшій кількості кисню надходити в легені;
- деактивація несуттєвих систем (наприклад, травлення та імунної системи), щоб дати більше енергії аварійним функціям;
- проблеми з концентрацією уваги на дрібних завданнях (мозок спрямований на те, щоб зосередитись винятково на загальній картині того, що відбувається).
Наразі в умовах реальної постійної загрози життю страх став домінуючою емоцією у дітей і дорослих. Не можна нехтувати дитячими страхами. Ми, вчителі, маємо враховувати їх у роботі, не провокувати додатково та допомагати учням впоратися з ними. Не можна говорити дитині «не бійся» чи «заспокойся», не можна соромити дитину за почуття страху, нав’язувати гендерні стереотипи на кшталт «хлопчики не бояться». Краще дати можливість поділитися своїм страхом у приватній бесіді, можна навіть намалювати чи скласти про нього історію.
Під час війни в дітей загострився страх втратити життя, батьків чи благополуччя, тобто дім, їжу, базові потреби. У такому випадку дорослі мають гарантувати їм збереження цих базових речей. Дитина має лише обов’язок вчасно реагувати на сигнали тривоги — загальні чи ті, які надходять від дорослих, і в разі загрози сховатися, перебувати в безпечному місці та не порушувати правил.
Емоція №4
Гнів (злість)
Якщо дитина проявляє надмірну агресію, нам слід поставити собі запитання: чого саме вона зараз боїться? Так, не дитині, а собі. Тому що основною причиною гніву є фрустрація — психічний стан, викликаний об’єктивно непереборними труднощами на шляху до досягнення мети. Суб’єктивно це може бути саме страх, що цілі досягти неможливо. До того ж гнів — це природна реакція на страх. Пам’ятаєте «бий або біжи»? Бити — це і є прояв гніву чи агресії щодо об’єкту, який викликає страх.
Основною особливістю ситуації, що спровокувала фрустрацію, є те, що вона непідвладна нашому контролю. Обставини непереборної сили, які зруйнували надії дитини і позбавили її можливості задовольнити свою потребу, можуть бути як реальними, так і уявними. Але почуття дітей однаково реальні і в тому, і в тому випадку. Діти є маркером емоційного стану громади, адже вони більш природно й швидко реагують на те, що відбувається довкола. У нашому суспільстві наразі зберігається високий рівень агресії, тож завдання вчителів — допомогти дітям каналізувати її — направити в безпечне русло для реалізації. Це можуть бути заняття спортом, ігри з водою і предметами, на які агресію можна направити безпечно — м’яч, папір, слайми, пісок, конструктор «Лего».
Емоція №5
Відраза
Позитивна функція цієї емоції — розрізняти шкідливе і корисне. Відраза — це свого роду попереджувальний сигнал. Вона, як і страх, зберігає нам життя, адже ми, наприклад, не з’їмо щось бридке чи огидне, що має неприємний запах. Ми знаємо: те, що викликає цю емоцію, є потенційно небезпечним для нас — предмет, місце чи живий об’єкт. У нашому мозку є центр огиди, який надсилає сигнал про те, що попереду критична точка неповернення, досягнувши якої, ми припиняємо взаємодію з об’єктом нашої огиди. Часом нас нудить і від деяких людей, тож очевидно, що вступати з ними в стосунки небажано, тому що з відразою впоратися не вийде і вона матиме накопичувальний ефект. Цю емоцію важливо вміти розпізнавати, адже вона завжди сигналізує про можливі неприємності та шкоду здоров’ю.
Емоція №6
Цікавість
Станіслас Деан у своїй книзі «Як ми вчимося» казав: ефективне навчання неможливе без цікавості. Психологи неодноразово замислювалися про алгоритми допитливості й дійшли висновку, що цікавість — це «безпосередній прояв дитячого прагнення пізнання світу і побудови його моделі». Це відчуття виникає, щойно мозок виявляє розбіжність між тим, що ми вже знаємо, і тим, що ми хотіли б знати.
Емоція №7
Здивування
Ще одна емоція, яку варто назвати, — здивування. Емоція подиву допомагає нам розвиватися, саме тому вона є такою важливою для навчання. Науковці стверджують: що частіше ми дивуємося, то більшою стає тривалість нашого життя. Тож стимулюйте розвиток і позитивне здивування в учнів і не втрачайте здатність дивуватися самим!
Які б емоції не переживали школярі, ми маємо бути поруч, підтримувати їх і не засуджувати ані дітей, ані себе.
Джерело: Освіторія
