Під час однієї з розмов із батьками школярів ми дізналися про новий різновид булінгу – учні цькують інших дітей або вчителів за те, що ті хворіють або перехворіли ковідом.
“Нашим дітям потрібно більше пояснювати, що бути хворим на COVID-19 – це не соромно. Бо вони не вміють нормально реагувати на це. Тому інформацію, хто саме захворів, приховують. Але ж ми хочемо відстежувати, з ким контактували”.
Ми поговорили з дитячою психологинею, головою відділення дитячої психології Київського Гештальт Університету, головою Школи гуманістичної психології “Humanity” Оленою Ратінською про те, як вчити дітей толерантності, як зрозуміти, що в дитини в школі щось не так і як захищатися від цькувань.
ЧОМУ ВИНИКАЄ БУЛІНГ ЧЕРЕЗ COVID
У початковій школі діти зазвичай не займаються булінгом. Натомість, можуть бути нетолерантними до інших. Це – зародки булінгу. А от справжній булінг починається в середній школі, з 10-11 років, під час входження в підліткову кризу.
За словами Олени, толерантність пов’язана з умінням брати на себе відповідальність і не звинувачувати в усьому інших. “У нашій культурі завжди було й досі є розділення на винуватих та невинуватих. Це відбувається тому, що людям треба знайти відповідального за те, що сталося. У такий спосіб, люди знімають відповідальність із себе. Так наша ми пристосовуємося до змін та травм”, – пояснює психологиня.
Наприклад, ситуація, коли учні просять учителя пояснити матеріал ще раз, а той кричить: “Чому ви мене не слухаєте?” або “Чому ви не розумієте?”. Так він знімає відповідальність із себе. Так само це працює з булінгом щодо коронавірусу.
Якщо діти ростуть в атмосфері, в якій люди перекладають відповідальність одне на одного й де не пропагується толерантність, вони вчинятимуть так із тим, хто захворів. Мовляв, це він винен, бо не дотримувався правил безпеки.
Натомість, якщо діти ростуть і навчаються в атмосфері толерантності одне до одного, то ставитимуть собі запитання “Що ми будемо з цим робити?” замість “Хто винний?”. “Моя дочка ходить до школи, також маю племінниць і клієнтів-школярів. У всіх класах хворіють діти! Але якщо атмосфера в класі завжди була хорошою, то в дітей виникає жалість до тих, хто захворіли, і запитання, як допомогти.
Нещодавно до мене приходить дочка і з жалістю каже: “Мама, ти уявляєш, однокласник захворів на ковід. Ми будемо тиждень на ізоляції. Ми йому телефонували, у нього все нормально – тільки температура”. І це нормальна реакція”, – розповідає Олена.
Натомість, булінг з’являється в класах, де й до того була нездорова атмосфера: конкуренція, порівняння, пошуки винних.
Також буває, що в класі все гаразд із толерантністю, але батьки когось із дітей “нападають” на вчителів за те, що ті хворіють. Мовляв, ті розносять захворювання в школі.
Олена пояснює, що батьки агресують тому, що в них виникає відчуття тривоги через незрозумілі хворобу та симптоми. І діти, найімовірніше, перейматимуть цю агресію та тривожність від батьків. А оскільки діти не можуть довго стримувати злість та тривогу в собі, вони або замикатимуться, або цькуватимуть учителя.
ПРО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ШКОЛІ
Аби розвивати толерантність у дітей і працювати з випадками нетолерантності, треба: Проводити виховні години у формі чаювання, обговорень, дискусій. Тоді вчитель може розповідати про відповідальність як таку, відповідальність сторін у конфлікті, про те, що якщо люди хворіють, це не завжди залежить від них, про толерантність і як вона влаштована.
За словами психологині, учитель має розповідати про прості людські норми та правила, причинно-наслідкові зв’язки, яким є захворювання, які відчуття виникають, коли людина поруч хворіє.
До цього можна долучити шкільного психолога;
Якщо йдеться про молодшу школу, можна застосувати методи казкотерапії: вигадувати казки або обговорювати ті, які є на цю тему;
Можна розігрувати ролі й обговорювати наслідки, щоби діти емпатійно ставилися до ситуації. Наприклад, запропонувати дітям уявити, що хтось із персонажів, вигаданих чи реальних осіб захворів, а інший має його підтримати. Тоді діти можуть розіграти, як це відбуватиметься і чим вони можуть допомогти. Також можна фіксувати такі ідеї на дошці й нагородити тих, хто мають найбільше ідей;
Можна дивитися фільми й разом інтерпретувати їх. Йдеться про фільми, де людина, не хотячи, стає заручником ситуації, що відчувають люди, які зіштовхуються зі хворобами.
Наприклад, фільм “Чудо”, в якому йдеться про хлопчика з нестандартною зовнішністю й однокласників, які думають, що він заразний. У цьому кіно пояснюють, що якщо людина не така, як усі, то необов’язково вона погана або нецікава. Також показують, як почувається герой фільму, коли його цькують однокласники; Можна влаштувати дебати на цю тему. Наприклад, хтось може виступати за підтримку людини, яка хворіє, а хтось – навпаки. Обидві команди муситимуть знайти по кілька причин для свого “переконання”. Опісля можна обговорити, чому причини про непідтримку безглузді або чому їх так мало.
“В ідеалі, з дітьми треба говорити про булінг, наслідки та толерантність одне до одного 2-3 рази на тиждень, починаючи з 1 класу. Важливо, аби всі ці бесіди та ігри відбувалися не так, як урок. Це – вільні бесіди, діти мають розслабитися, відчувати себе комфортно й говорити те, що думають. Тобто, дітей треба емоційно включити за допомогою прикладів, випадків, запитань, пошуку відповідей. Бубоніння на тему толерантності не підійде”, – говорить Олена.
ЧИ ТОЛЕРАНТНО РОЗГОЛОШУВАТИ, ХТО САМЕ ЗАХВОРІВ
Зазвичай думки вчителів і батьків розділяються: одні кажуть, що не можна розголошувати, хто саме захворів. Інші хочуть знати, чи контактували вони з цією людиною, аби убезпечити себе і своє здоров’я. “Це – наша спільна соціальні безпека. І які би наслідки не були, важливо повідомляти про випадки хвороби і про те, хто саме захворів, аби людина могла відслідкувати контакти. Бо інформація – це також засіб захисту.
Людина, яка контактувала з хворим, буде більш уважною до себе й більше піклуватиметься про засоби захисту. Наприклад, подумає, чи їхати до бабусі, чи йти до торгового центру”, – пояснює Олена. Однак, коли батьки чи учителі оголошують дітям, хто саме захворів, важливо провести супутню розмову: не варто знущатися чи сміятися над цією людиною, бо на її місці може опинитися будь-хто.
ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ЗНУЩАЮТЬСЯ НАД ТИМ, ХТО ХВОРІЄ АБО ПЕРЕХВОРІВ
“Дітям такого класу не шкода людини, яка захворіла, тобто в них вимкнена емпатія. Натомість, виникає злість, що людина, яка захворіла, принесе якісь втрати та незручності. Тоді на “жертву” починають “нападати”. Начебто це вона відповадальна за свій стан”, – пояснює психологиня.
Коли починається конфлікт, агресор не може стати на місце жертви. Усе впирається в емпатію, якої у першого може не бути. Тому перше, що треба зробити дорослим, які бачать такі випадки, – в особистих бесідах достукатися до емпатії агресора. Наприклад, фразами “А якби ти був на його місці, що би ти відчував?”, “Якби ти захворів, прийшов до школи й тобі таке сказали, що би ти переживав?”.
Тоді діти-агресори можуть закриватися і казати: “У мене все було би добре”. Але учитель або батьки мають повторити відчуття іншої дитини. Наприклад, кажучи: “Найімовірніше, тобі було би страшно й ти не хотів би, щоби тебе ображали, ти був би засмучений, що з тобою так вчиняють однокласники”. Треба, аби агресор уявив себе на місці жертви.
Важливо, аби в школі в учнів був алгоритм вирішення конфліктів. Олена пояснює, що це мають давати вчителі і шкільна система як така. Дитина має чітко знати відповідь на запитання: “Якщо мене обзивають або б’ють, що я маю робити?”. Наприклад, підійти до класного керівника і розповісти про це, відбитися самотужки (тобто, самостійно розв’язати конфлікт; ідеально, якщо школа навчила алгоритму, як це робити) чи сказати батькам.
У майбутньому це допоможе дитині реагувати на конфлікти й не бути жертвою. “Я працюю з хлопчиком, який регулярно б’є іншого хлопчика. Тому що останній його провокує, а вчителі на це ніяк не реагують. Дитина сформувала свою систему відповіді, бо шкільна система поставила її в такі умови. Натомість, мав би бути відповідальний дорослий, який захищатиме дитину. Це може бути навіть шкільний офіцер”, – говорить психологиня.
Також треба закріпити конфліктну ситуацію якимись суспільно прийнятими наслідками. Інакше агресори не зроблять висновки. Наслідки можуть бути й позитивними: можна створити дошку з компліментами; діти мають клеїти туди папірці з компліментами, а ця людина щодня має шукати хороше у тій, яку образила.
Якщо ви бачите, що так званій жертві соромно за те, що вона хворіє чи перехворіла, треба пояснити їй, що вона не відповідає за це. Треба попросити людину, аби вона ділилася своїми відчуттями та почуттями, не мовчала й не думала, що це – соромно, підтримати її. Якщо йдеться про дитину, можна допомогти їй знайти дорослого, який буде відгукуватися на її переживання, і кому дитина довірятиме. Це може бути вчитель, класний керівник, шкільний психолог. Цій людині дитина зможе розказати про свої почуття, що вона хвилюється чи боїться.
ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО НАД ДИТИНОЮ ЗНУЩАЮТЬСЯ В ІНТЕРНЕТІ І ЯК ЗАХИЩАТИСЯ
Оскільки багато класів нині перебувають на дистанційному навчанні або на ізоляції, дитину можуть цькувати в інтернеті. Психологиня пояснює, як зрозуміти, що над дитиною можуть знущатися:
Спостерігати за емоційними реакціями. Треба звернути увагу, скільки часу дитина проводить в інтернеті і в соцмережах, в яких є її однокласники. Якщо ви бачите, що дитина проводить там багато часу, але без позитивних емоцій – тобто не сміється, не розповідає якісь жарти – то дитина відповідає на щось неприємне.
Далі – поговорити з нею про це. Наприклад: “Я помічаю, що коли ти листуєшся в чаті з однокласниками, ти сумний чи злий. Що відбувається? У тебе все добре?”. Важливо, чи є в дитини довіра до дорослого, який це запитуватиме. Якщо ні, вона не розповість правду. Якщо вона зовсім не йде на контакт, батьки можуть запитати в однокласників, з якими дитина близька, чи все гаразд у класі. Звернути увагу, якщо дитина не буває в групах свого класу. Наприклад, батьки запитують у дитини: “А ти домашнє дивився?”, а дитина постійно відповідає: “Ні, я не заходив в ту групу”. Значить, щось не так, очевидно, немає контакту з однокласниками, дитина ізольована. Тоді треба з’ясувати, що саме дитині не подобається.
ЯК ЗАХИЩАТИСЯ ВІД БУЛІНГУ І ЙОГО ЯКІ НАСЛІДКИ
Говорити агресору: “Я не відповідаю за те, що захворів. Будь-хто з нас може так само раптово та неочікувано захворіти”; Зупиняти будь-які прояви агресії класичними способами: “Не роби так”, “Якщо ти продовжуватимеш, я муситиму захищатися”. “Усе залежить від того, яка в цієї людини сімейна цінність захисту. У кожній сім’ї дітям дозволяють по-різному захищатися. У деяких – можна застосовувати силу. В інших сім’ях це неприпустимо”.
Наслідки булінгу щодо хвороби для жертви.
“Коли дитину булять за те, що вона не модно одягнена, у її свідомості відкладається таке: “Якщо я почну одягатися краще, то мене полюблять і почнуть краще ставитися до мене”. Звісно, такі діти хвилюються, їх не визнають, не розуміють. Але вони знають, що є вихід, нехай і безглуздий.
Коли ми говоримо про булінг щодо вірусної інфекції, то людина не може терміново від неї позбутися чи взяти лікування у свої руки. Фактично, вона відчуває безвихідь. Від неї нічого не залежить. І тому вона думає: “Я не впливаю на реакцію інших. зі мною може щось трапитися, а іншим це не подобається”. Це – найбільший пункт руйнування”. З того часу людина розумітиме: “Що би зі мною не сталося, мене можуть не прийняти. І ці речі не залежать від мене, я не керую цими процесам”. Це – про відчай. Людина отримує травматичний досвід і може постійно бути в очікуванні чогось поганого.
Наслідки для агресора також можуть бути травматичними, особливо якщо зрештою він захворіє сам.
По-перше, пояснює психологиня, працюватиме проєкція. Якщо ця дитина обзивала іншу, коли та хворіла, то думатиме, що інші люди такі самі, як вона сама – агресивні та нетерпимі.
По-друге, дитина може замкнутися. Вона не буде говорити іншим, що хвора, не хотітиме йти до школи, коли одужає.
По-третє, може статися зворотна реакція: дитина почне надмірно злитися і бути агресивною з іншими дітьми, залякувати їх.
