Що робити якщо дітям загрожує онлайн-небезпека?

Подорож в онлайн-світ має бути безпечним! Втім, лише 29% дітей почуваються спокійно в онлайні. І необхідно щось із цим робити.
На щастя, майже половина українських учнів (43,5%) довіряє своїм вчителям. Діти готові прийти та поділитися з ними своїми переживаннями та негараздами, зокрема про небезпеки в онлайн-просторі. Тож як можна допомогти учням та вберегти їх від розповсюдження онлайн-ризиків?
Попередження - означає озброєний. Тож маємо знати більше про причини та наслідки небезпечних дій.
Секстинг- - це обмін власними фото, відео та текстовими матеріалами інтимного характеру за допомогою мобільних телефонів, електронної пошта, соціальних мереж.
Причинами популярності цього явища є доступність гаджетів, брак знань відносно можливих наслідків віртуальних стосунків, особливості підліткового віку та недостатність уваги.
Наслідки тако поведінки можуть бути дуже небезпечними, хоча діти не замислюються над тим, яким буде результат спілкування. Навіть якщо фото не були опубліковані, дитина постійно перебуває у пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать сторонні люди, що вона стане об'єктом знущання серед однолітків.
Сексторшен - шантаж публікацією сексуального контенту (зображення, відео, навіть чуток) для залякування, примусу та здирництва.
Наслідки сексторшену неприємно вражають. Згідно з дослідженнями, один із трьох постраждалих від сексторшену, наносили собі шкоду та вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Наслідки цього явища мають однаковий вплив на дівчат і хлопців будь-якого віку. Більшість тих, хто зіштовхнувся з сексторшеном повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.
Онлайн-грумінг - побудова дорослим або групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті.
Причинами онлайн-грумінгу можуть стати труднощі у спілкуванні з однолітками, низька самооцінка, обмежена обізнаність відносно ризиків в інтернеті, відсутність контролю за часом з боку дорослих.
Потрапивши в таку складану ситуацію, діти відчувають самотність, Відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників. Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилося. Дитина може думати, що вона на це заслуговує.
АЛГОРИТМ ДІЙ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, КОЛИ ДИТИНІ ЗАГРОЖУЄ ОНЛАЙН-НЕБЕЗПЕКА
Коли йдеться про правопорушення, ми стикаємося з такими проявами:
дискримінаційні висловлювання або заклик до такої поведінки;
приватна інформація: незаконне зберігання, поширення тощо;
вимагання;
шахрайство;
сексуальні домагання, розбещення;
демонстрація / поширення порнографічної продукції;
вироблення або поширення дитячої порнографії;
булінг із використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Як має поводитися вчитель, який виявив правопорушення?
Насамперед слід підтримати дитину, уважно вислухати та спокійно поговорити. Після цього продумуємо алгоритм дій, обговорюємо кожний етап із дитиною та її батьками. Усім має бути зрозуміло, що відбувається, для чого це потрібно. Дуже важливо виконати такі дії:
Зберегти докази, наприклад, скріншот матеріалів та повідомлень. Вони знадобляться для звернення до адміністрації онлайн-ресурсу (з проханням видалити фото) та до правоохоронних органів.
Видалити контент у повідомленнях, на пристроях учнів, зі спільних груп чи діалогів, із платформ чи сайту.
Звернутися до правоохоронних органів. Є декілька шляхів взаємодії: написати електронного листа, піти у відділок поряд із будинком, або ж звернутись до кіберполіції через їхній сайт.
Отримати психологічну підтримку. Дитині може допомогти шкільний психолог, приватний психолог чи гаряча лінія Ла Страда .
Протягом усього навчального процесу педагогічний працівник має контролювати ситуацію - спостерігати за психологічним станом потерпілого учня та психологічним кліматом у класі.
ДІЇ ВЧИТЕЛЯ, ЯКЩО ПРАВОПОРУШЕННЯ
НЕ ВИЯВЛЕНО
На жаль, деякі небезпечні вчинки не є правопорушенням, але вони впливають на спокій та здоров'я учня. Психологічний тиск може бути небезпечнішим за фізичний. Тож будьте уважними. До таких проявів належать:
доведення до самогубство без застосування примусу;
кібербулінг (не між учасниками освітнього процесу);
секстинг;
реклама, контент для дорослих;
спам, нав'язливі повідомлення;
неправдива інформація.
У таких випадках вчитель також має вислухати та підтримати школяра. Якщо кривдник теж учень, можна поговорити і з ним також. Запропонуйте потерпілому учню домовитись з іншою людиною, аби він / вона припинили свої образливі дії. Часто близькі, друзі чи просто знайомі діти можуть нашкодити ніби жартома, вони не хочуть реально скривдити людину. У такому випадку відвертої розмови буде достатньо.
Якщо ж кривдник продовжує свої дії, необхідно:
Рекомендувати дитині завершити спілкування.
Зробити скріншоті листування та зберегти як докази.
Звернутись до мережі / платформи, де відбулося порушення, а також самостійно заблокувати контент / користувача.
Надати психологічну допомогу, психосоціальну підтримку для попередження наслідків.
Джерело: взято з інтернету

Профілактичні бесіди «Роз’яснення неповнолітнім їх прав»

18 листопада 2020 року
інспектором управління патрульної поліції
в Київській області Бульвін С.В.
проведено години спілкування
з елементами тренінгу
для учнів 5-А та 5-Г класів
Софіївсько-Борщагівського НВК
на тему «Роз’яснення неповнолітнім їх прав стосовно скоєння відносно них насильства або інших протиправних дій»

16 листопада - День толерантності

16 листопада відзначається

Міжнародний день толерантності.

Толерантність (терпимість) означає, що кожен вільний дотримуватися своїх переконань і визнавати таке ж право за іншими.

Так, люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, соціальним станом, мовою, статтю, поведінкою і цінностями. Цей перелік критеріїв відмінності можна продовжувати без кінця.

Ми всі різні. Але ми всі рівні. Кожна людина має право жити в мирі та зберіганні своєї індивідуальності. А це означає, що бути толерантним не значить залишатися пасивним перед обличчям расизму, ксенофобії, гендерної або расової дискримінації, сексизму, ейджизму, насильства тощо, або ж мовчати, коли люди стикаються із жорстоким ставленням.

Терпимість, означає повагу, прийняття та правильне розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, наших форм самовираження і способів вияву людської індивідуальності. Їй сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті та переконань.

Терпимість – це гармонія у різноманітті. Це не тільки моральний обов’язок, але й політична та правова потреба.

Пропагування терпимості має особливу важливість в сьогоднішню епоху стрімкого посилення глобалізації, мобільності та взаємозалежності.

Різноманіття – це безцінна перевага, проте вона може виступати й джерелом напруги. Конфлікти на національному, етнічному, релігійному, конфесійному, політичному та інших підґрунтях стали ознакою сьогодення і в нашій країні. Але толерантність спроможна розряджати потенційні конфлікти. Усі ми хочемо, щоб війна швидше закінчилася і щоб у нашій країні знову запанував мир.

Населення Землі складається з представників різних культур, які сповідують різну релігію, мають різноманітні традиції. Кожна особистість індивідуальна, і насильство не повинне мати місце в житті людей. Невідповідність людини вигаданому ідеалу призводить до агресії, насильства, екстремізму. Така ситуація спостерігається в останні роки в усьому світі. Людство повинно навчитися поважати не тільки себе, але і свій народ зокрема, виступати проти будь-якого роду прояви дискримінації та усувати стереотипи, що склалися. Виявляючи терпимість, ми сприяємо припиненню воїн і розбіжностей.

У Міжнародний день толерантності підтверджується ідея про те, що різноманіття, втілене в думках, віруваннях і діях, є цінним даром, а не загрозою, і варто прагнути до побудови такого суспільства, в житті якого укорінився цей основний ідеал.

Джерело: https://cibs.ubs.edu.ua/mizhnarodnyi-den-tolerantnosti/

Кібербулінг

Міністерство цифрової трансформації у співпраці з ЮНІСЕФ та за інформаційної підтримки Міністерства освіти і науки України, Координаційного центру з надання правової допомоги та Міністерства юстиції України з червня 2020 року запустило чат-бот «Кіберпес». У чат-боті можна дізнатись про те, як діяти дітям, батькам і вчителям у випадку кібербулінгу.

Захисти себе від кібербулінгу: Кіберпес

та як він проявляється;
як визначити контент, що містить кібербулінг;
що робити, якщо вас кібербулять;
як видалити матеріали, що містять кібербулінг;
як попередити кібербулінг;
як не бути кібербулером.

https://chats.viber.com/kiberpes

https://t.me/kiberpes_bot

Джерело: https://www.kmu.gov.ua

День української писемності та мови.

Чудовий день у листопаді,

Писемності та мови день,

Велике свято українське,

Поваги гідне та пісень.

Шануйте завжди українську,

Співоча мова пестить слух,

Її почуєш — сум зникає,

І стане швидшим серця стук.

День української писемності та мови традиційно відзначають

9 листопада вже 23 роки поспіль.

Свято було засновано президентом України Леонідом Кучмою в листопаді 1997 року.

За православним календарем — це день вшанування пам’яті преподобного Нестора-літописця – письменника-агіографа, основоположника давньоруської історіографії, першого історика Київської Русі. Дослідники вважають, що саме з Нестора-літописця починається писемна українська мова.

Психологічне насильство: маніпуляція.

Маніпулятивна поведінка - такий спосіб організації відносин, коли один учасник прагне досягти своєї мети за рахунок іншого, причому таким чином, щоб останній не усвідомив, що його поведінка насправді зумовлена (провокована) ініціатором взаємодії.

Можна визначити такі форми:

1.Вісхолдінг

Партнер переводить розмову зі значущої теми. Шуткує, базікає, переключає увагу, щоб не відповідати на важливі питання. Співбесідник не відмовляється від розмови, посміхається, уважно слухає, але при цьому уводить від теми розмови.

2.Газлайтинг

Форма маніпуляції, яка спонукає вагатися в собі і втрачувати почуття реальності і самоцінності. Наприклад, вам розповіли дурну шутку, ви здивовані, але це "у вас проблеми із почуттям гумору", а не у співбесідника з тактом. Вам збрехали, ви обурюєтеся, але це "у вас істерика", а не співрозмовник погано вчинив.

3.Подвійні повідомлення

Фрази або вказівки, що протирічать одна одній. "Наказую тобі не виконувати моїх наказів!" або кричати на дитину "Нікому не дозволяй кричати на тебе!", "Зникни з моїх очей, тримай мене за руку".

4.Неглект

Ігнорування партнером своїх обов'язків по турботі за близькою людиною, нехтування ними її потребами, бажаннями, проханнями. Наприклад, замість придбання ліків хворій жінці витратити гроші на розваги.

5. Знецінення

Приниження значущості почуттів, цінностей і успіхів інших людей або своїх власних. "В тебе депресія?"Діти голодують - це проблема.", "Отримала диплом? Це добре. А чому він не червоний?", "Не вигадуй, тобі не боляче/не страшно"

6.Пасивна агресія

Пригнічене вираження гніву. Людина не може виразити агресію прямо, завуальовує сарказмом, недоречними шутками: "Який смачний обід! А солі не було, так?"

7. Емоційний неглект

Одна зі сторін не реагує відповідним чином на емоційні потреби іншої сторони. Наприклад, хтось із батьків робить вигляд, що не помічає заплакану дитину, на прохання поговорити може відмахнутися.

Всі тонкі маніпуляції об'єднує одне - вам, власне, "нічого такого не сказали", а ви відчуваєте злість, обурення, страх, образу. Це - сигнал того, що ваші межі порушено.

Автор: Юлия Сыпачевская

Джерел: https://www.facebook.com/photo?fbid=2790029281240540&set=pcb.2790029307907204

Коронавірусний булінг. Як пояснити дітям, що хворіти – не соромно.

Під час однієї з розмов із батьками школярів ми дізналися про новий різновид булінгу – учні цькують інших дітей або вчителів за те, що ті хворіють або перехворіли ковідом.

“Нашим дітям потрібно більше пояснювати, що бути хворим на COVID-19 – це не соромно. Бо вони не вміють нормально реагувати на це. Тому інформацію, хто саме захворів, приховують. Але ж ми хочемо відстежувати, з ким контактували”.

Ми поговорили з дитячою психологинею, головою відділення дитячої психології Київського Гештальт Університету, головою Школи гуманістичної психології “Humanity” Оленою Ратінською про те, як вчити дітей толерантності, як зрозуміти, що в дитини в школі щось не так і як захищатися від цькувань.

ЧОМУ ВИНИКАЄ БУЛІНГ ЧЕРЕЗ COVID

У початковій школі діти зазвичай не займаються булінгом. Натомість, можуть бути нетолерантними до інших. Це – зародки булінгу. А от справжній булінг починається в середній школі, з 10-11 років, під час входження в підліткову кризу.

За словами Олени, толерантність пов’язана з умінням брати на себе відповідальність і не звинувачувати в усьому інших. “У нашій культурі завжди було й досі є розділення на винуватих та невинуватих. Це відбувається тому, що людям треба знайти відповідального за те, що сталося. У такий спосіб, люди знімають відповідальність із себе. Так наша ми пристосовуємося до змін та травм”, – пояснює психологиня.

Наприклад, ситуація, коли учні просять учителя пояснити матеріал ще раз, а той кричить: “Чому ви мене не слухаєте?” або “Чому ви не розумієте?”. Так він знімає відповідальність із себе. Так само це працює з булінгом щодо коронавірусу.

Якщо діти ростуть в атмосфері, в якій люди перекладають відповідальність одне на одного й де не пропагується толерантність, вони вчинятимуть так із тим, хто захворів. Мовляв, це він винен, бо не дотримувався правил безпеки.

Натомість, якщо діти ростуть і навчаються в атмосфері толерантності одне до одного, то ставитимуть собі запитання “Що ми будемо з цим робити?” замість “Хто винний?”. “Моя дочка ходить до школи, також маю племінниць і клієнтів-школярів. У всіх класах хворіють діти! Але якщо атмосфера в класі завжди була хорошою, то в дітей виникає жалість до тих, хто захворіли, і запитання, як допомогти.

Нещодавно до мене приходить дочка і з жалістю каже: “Мама, ти уявляєш, однокласник захворів на ковід. Ми будемо тиждень на ізоляції. Ми йому телефонували, у нього все нормально – тільки температура”. І це нормальна реакція”, – розповідає Олена.

Натомість, булінг з’являється в класах, де й до того була нездорова атмосфера: конкуренція, порівняння, пошуки винних.

Також буває, що в класі все гаразд із толерантністю, але батьки когось із дітей “нападають” на вчителів за те, що ті хворіють. Мовляв, ті розносять захворювання в школі.

Олена пояснює, що батьки агресують тому, що в них виникає відчуття тривоги через незрозумілі хворобу та симптоми. І діти, найімовірніше, перейматимуть цю агресію та тривожність від батьків. А оскільки діти не можуть довго стримувати злість та тривогу в собі, вони або замикатимуться, або цькуватимуть учителя.

ПРО ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ШКОЛІ

Аби розвивати толерантність у дітей і працювати з випадками нетолерантності, треба: Проводити виховні години у формі чаювання, обговорень, дискусій. Тоді вчитель може розповідати про відповідальність як таку, відповідальність сторін у конфлікті, про те, що якщо люди хворіють, це не завжди залежить від них, про толерантність і як вона влаштована.

За словами психологині, учитель має розповідати про прості людські норми та правила, причинно-наслідкові зв’язки, яким є захворювання, які відчуття виникають, коли людина поруч хворіє.

До цього можна долучити шкільного психолога;

Якщо йдеться про молодшу школу, можна застосувати методи казкотерапії: вигадувати казки або обговорювати ті, які є на цю тему;

Можна розігрувати ролі й обговорювати наслідки, щоби діти емпатійно ставилися до ситуації. Наприклад, запропонувати дітям уявити, що хтось із персонажів, вигаданих чи реальних осіб захворів, а інший має його підтримати. Тоді діти можуть розіграти, як це відбуватиметься і чим вони можуть допомогти. Також можна фіксувати такі ідеї на дошці й нагородити тих, хто мають найбільше ідей;

Можна дивитися фільми й разом інтерпретувати їх. Йдеться про фільми, де людина, не хотячи, стає заручником ситуації, що відчувають люди, які зіштовхуються зі хворобами.

Наприклад, фільм “Чудо”, в якому йдеться про хлопчика з нестандартною зовнішністю й однокласників, які думають, що він заразний. У цьому кіно пояснюють, що якщо людина не така, як усі, то необов’язково вона погана або нецікава. Також показують, як почувається герой фільму, коли його цькують однокласники; Можна влаштувати дебати на цю тему. Наприклад, хтось може виступати за підтримку людини, яка хворіє, а хтось – навпаки. Обидві команди муситимуть знайти по кілька причин для свого “переконання”. Опісля можна обговорити, чому причини про непідтримку безглузді або чому їх так мало.

“В ідеалі, з дітьми треба говорити про булінг, наслідки та толерантність одне до одного 2-3 рази на тиждень, починаючи з 1 класу. Важливо, аби всі ці бесіди та ігри відбувалися не так, як урок. Це – вільні бесіди, діти мають розслабитися, відчувати себе комфортно й говорити те, що думають. Тобто, дітей треба емоційно включити за допомогою прикладів, випадків, запитань, пошуку відповідей. Бубоніння на тему толерантності не підійде”, – говорить Олена.

ЧИ ТОЛЕРАНТНО РОЗГОЛОШУВАТИ, ХТО САМЕ ЗАХВОРІВ

Зазвичай думки вчителів і батьків розділяються: одні кажуть, що не можна розголошувати, хто саме захворів. Інші хочуть знати, чи контактували вони з цією людиною, аби убезпечити себе і своє здоров’я. “Це – наша спільна соціальні безпека. І які би наслідки не були, важливо повідомляти про випадки хвороби і про те, хто саме захворів, аби людина могла відслідкувати контакти. Бо інформація – це також засіб захисту.

Людина, яка контактувала з хворим, буде більш уважною до себе й більше піклуватиметься про засоби захисту. Наприклад, подумає, чи їхати до бабусі, чи йти до торгового центру”, – пояснює Олена. Однак, коли батьки чи учителі оголошують дітям, хто саме захворів, важливо провести супутню розмову: не варто знущатися чи сміятися над цією людиною, бо на її місці може опинитися будь-хто.

ЩО РОБИТИ, КОЛИ ДІТИ ЗНУЩАЮТЬСЯ НАД ТИМ, ХТО ХВОРІЄ АБО ПЕРЕХВОРІВ

“Дітям такого класу не шкода людини, яка захворіла, тобто в них вимкнена емпатія. Натомість, виникає злість, що людина, яка захворіла, принесе якісь втрати та незручності. Тоді на “жертву” починають “нападати”. Начебто це вона відповадальна за свій стан”, – пояснює психологиня.

Коли починається конфлікт, агресор не може стати на місце жертви. Усе впирається в емпатію, якої у першого може не бути. Тому перше, що треба зробити дорослим, які бачать такі випадки, – в особистих бесідах достукатися до емпатії агресора. Наприклад, фразами “А якби ти був на його місці, що би ти відчував?”, “Якби ти захворів, прийшов до школи й тобі таке сказали, що би ти переживав?”.

Тоді діти-агресори можуть закриватися і казати: “У мене все було би добре”. Але учитель або батьки мають повторити відчуття іншої дитини. Наприклад, кажучи: “Найімовірніше, тобі було би страшно й ти не хотів би, щоби тебе ображали, ти був би засмучений, що з тобою так вчиняють однокласники”. Треба, аби агресор уявив себе на місці жертви.

Важливо, аби в школі в учнів був алгоритм вирішення конфліктів. Олена пояснює, що це мають давати вчителі і шкільна система як така. Дитина має чітко знати відповідь на запитання: “Якщо мене обзивають або б’ють, що я маю робити?”. Наприклад, підійти до класного керівника і розповісти про це, відбитися самотужки (тобто, самостійно розв’язати конфлікт; ідеально, якщо школа навчила алгоритму, як це робити) чи сказати батькам.

У майбутньому це допоможе дитині реагувати на конфлікти й не бути жертвою. “Я працюю з хлопчиком, який регулярно б’є іншого хлопчика. Тому що останній його провокує, а вчителі на це ніяк не реагують. Дитина сформувала свою систему відповіді, бо шкільна система поставила її в такі умови. Натомість, мав би бути відповідальний дорослий, який захищатиме дитину. Це може бути навіть шкільний офіцер”, – говорить психологиня.

Також треба закріпити конфліктну ситуацію якимись суспільно прийнятими наслідками. Інакше агресори не зроблять висновки. Наслідки можуть бути й позитивними: можна створити дошку з компліментами; діти мають клеїти туди папірці з компліментами, а ця людина щодня має шукати хороше у тій, яку образила.

Якщо ви бачите, що так званій жертві соромно за те, що вона хворіє чи перехворіла, треба пояснити їй, що вона не відповідає за це. Треба попросити людину, аби вона ділилася своїми відчуттями та почуттями, не мовчала й не думала, що це – соромно, підтримати її. Якщо йдеться про дитину, можна допомогти їй знайти дорослого, який буде відгукуватися на її переживання, і кому дитина довірятиме. Це може бути вчитель, класний керівник, шкільний психолог. Цій людині дитина зможе розказати про свої почуття, що вона хвилюється чи боїться.

ЯК ЗРОЗУМІТИ, ЩО НАД ДИТИНОЮ ЗНУЩАЮТЬСЯ В ІНТЕРНЕТІ І ЯК ЗАХИЩАТИСЯ

Оскільки багато класів нині перебувають на дистанційному навчанні або на ізоляції, дитину можуть цькувати в інтернеті. Психологиня пояснює, як зрозуміти, що над дитиною можуть знущатися:

Спостерігати за емоційними реакціями. Треба звернути увагу, скільки часу дитина проводить в інтернеті і в соцмережах, в яких є її однокласники. Якщо ви бачите, що дитина проводить там багато часу, але без позитивних емоцій – тобто не сміється, не розповідає якісь жарти – то дитина відповідає на щось неприємне.

Далі – поговорити з нею про це. Наприклад: “Я помічаю, що коли ти листуєшся в чаті з однокласниками, ти сумний чи злий. Що відбувається? У тебе все добре?”. Важливо, чи є в дитини довіра до дорослого, який це запитуватиме. Якщо ні, вона не розповість правду. Якщо вона зовсім не йде на контакт, батьки можуть запитати в однокласників, з якими дитина близька, чи все гаразд у класі. Звернути увагу, якщо дитина не буває в групах свого класу. Наприклад, батьки запитують у дитини: “А ти домашнє дивився?”, а дитина постійно відповідає: “Ні, я не заходив в ту групу”. Значить, щось не так, очевидно, немає контакту з однокласниками, дитина ізольована. Тоді треба з’ясувати, що саме дитині не подобається.

ЯК ЗАХИЩАТИСЯ ВІД БУЛІНГУ І ЙОГО ЯКІ НАСЛІДКИ

Говорити агресору: “Я не відповідаю за те, що захворів. Будь-хто з нас може так само раптово та неочікувано захворіти”; Зупиняти будь-які прояви агресії класичними способами: “Не роби так”, “Якщо ти продовжуватимеш, я муситиму захищатися”. “Усе залежить від того, яка в цієї людини сімейна цінність захисту. У кожній сім’ї дітям дозволяють по-різному захищатися. У деяких – можна застосовувати силу. В інших сім’ях це неприпустимо”.

Наслідки булінгу щодо хвороби для жертви.

“Коли дитину булять за те, що вона не модно одягнена, у її свідомості відкладається таке: “Якщо я почну одягатися краще, то мене полюблять і почнуть краще ставитися до мене”. Звісно, такі діти хвилюються, їх не визнають, не розуміють. Але вони знають, що є вихід, нехай і безглуздий.

Коли ми говоримо про булінг щодо вірусної інфекції, то людина не може терміново від неї позбутися чи взяти лікування у свої руки. Фактично, вона відчуває безвихідь. Від неї нічого не залежить. І тому вона думає: “Я не впливаю на реакцію інших. зі мною може щось трапитися, а іншим це не подобається”. Це – найбільший пункт руйнування”. З того часу людина розумітиме: “Що би зі мною не сталося, мене можуть не прийняти. І ці речі не залежать від мене, я не керую цими процесам”. Це – про відчай. Людина отримує травматичний досвід і може постійно бути в очікуванні чогось поганого.

Наслідки для агресора також можуть бути травматичними, особливо якщо зрештою він захворіє сам.

По-перше, пояснює психологиня, працюватиме проєкція. Якщо ця дитина обзивала іншу, коли та хворіла, то думатиме, що інші люди такі самі, як вона сама – агресивні та нетерпимі.

По-друге, дитина може замкнутися. Вона не буде говорити іншим, що хвора, не хотітиме йти до школи, коли одужає.

По-третє, може статися зворотна реакція: дитина почне надмірно злитися і бути агресивною з іншими дітьми, залякувати їх.