Про що говорить тіло: книги, які варто прочитати.

Зв’язок тіла й психіки — тісніший, ніж ми звикли вважати. Усе, що ми пережили — біль, стрес, приниження чи любов — не просто осідає в пам’яті, а вкарбовується в тіло. Пропонуємо добірку книг, які показують тіло як мудрий і чесний інструмент, що зберігає правду навіть тоді, коли розум її витісняє.

🔹 Аліс Міллер, «Тіло не бреше. Як дитячі психологічні травми відбиваються на нашому здоров’ї»

Аліс Міллер, докторка психології, соціології та філософії, досліджує зв’язок між дитячими психологічними травмами і соматичними проявами в дорослому віці. Вона розповідає, як пригнічені емоції, які ми не могли виразити в дитинстві, перетворюються на симптоми в тілі — хвороби, біль, тривожність. І як через усвідомлення і емпатію до себе можна почати шлях зцілення.

🔹 Пітер Левін, «Травма і пам’ять. Вплив травматичних спогадів на тіло і мозок»

Пітер Левін, медик і психотерапевт, пояснює, чому травма — це не лише подія, а радше те, як її сприймає тіло. Він розповідає, як працює посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), чому деякі спогади ми буквально «переживаємо тілом», і які інструменти допомагають звільнити тіло від застряглих реакцій.

🔹 Олександр Лоуен, «Радість. Як наповнити тіло енергією, а життя щастям»

Учень Вільгельма Райха і творець біоенергетичного аналізу, Лоуен переконаний, що тілесна енергія — джерело життєвої радості. Через прості вправи і тілесну свідомість він пропонує шлях до відновлення зв’язку з тілом, звільнення від напруги і повернення до автентичної радості життя.

🔹 Бессел ван дер Колк, «Тіло пам’ятає все. Яку роль психологічна травма відіграє в житті людини і які техніки допомагають її подолати»

Ця книга — справжній путівник у світ нейропсихології травми. Професор психіатрії Бессел ван дер Колк розповідає, як мозок і тіло реагують на травму, чому традиційні ліки часто безсилі, і які новітні методи (йога, ЕМДР, театр, тілесна терапія) допомагають відновлювати цілісність людини.

🔹 Роберт Сапольскі, «Психологія стресу»

У книзі з оригінальною назвою «Чому у зебр не буває виразки шлунка» відомий нейроендокринолог Роберт Сапольскі пояснює, як еволюційно стрес мав захисну функцію, але в людей він перетворився на хронічну загрозу. Автор яскраво і з гумором показує, як наше тіло реагує на стреси і що ми можемо зробити, щоб не згоріти в них.

Наше тіло — не лише оболонка, а глибока, жива історія. У кожному напруженні, в кожному русі, в кожній хворобі воно щось намагається нам сказати. Ці книги — не просто про фізіологію чи психологію. Вони про повернення до себе, про розуміння, турботу та прийняття. Можливо, саме з них варто почати розмову із власним тілом.

Мистецтво слухати: як дати співрозмовнику розкритися по-справжньому.

Чи справді ви вмієте слухати? Не перебивати, не підганяти, не виправляти, а бути повністю залученим у розмову? Часто нам здається, що ми вже розуміємо, про що йдеться, і «домальовуємо» картину на свій розсуд. Але є спосіб слухати так, щоб побачити людину по-справжньому — такою, якою вона є.

Головне — дайте людині можливість договорити. Не поспішайте з висновками. Бо люди частіше за все виявляються глибшими та менш передбачуваними, ніж ми думаємо спершу.

Це вміння слухати без втручання, йдучи за думками іншої людини, називається феноменологічним слуханням. Воно передбачає відсутність оцінок, поспішних висновків і нав'язування власного бачення.

Що допомагає слухати по-справжньому:

🔸 Не перебивати, не завершувати за іншу людину її фрази.

🔸 Помічати, коли перестаєте слухати, і просто чекаєте моменту, щоб сказати своє.

🔸 Утримуватися від порад і виправлень.

🔸 Уявляти, що співрозмовник — це невідома книга, а ви її читач, а не редактор.

Таке слухання — не пасивність, а довіра. Це визнання того, що інша людина має право бути собою — без нашого втручання. Якщо дати їй цей простір, вона зможе по-справжньому розкритися.

Наберіться терпіння. Навчіться утримувати простір для чужої історії — і побачите: люди набагато цікавіші, глибші й неоднозначніші, ніж здаються на перший погляд.

Бо навіть той, хто говорить невпевнено чи плутано, висловлює щось важливе про себе. І тут виникає парадокс: чим менше ми втручаємося — тим більше людина розкривається.

Контроль: де ми, а де — ілюзія впливу?

Буває так, що ти ніби все тримаєш у руках, а всередині — втома, тривога і відчуття, що все вислизає, як вода крізь пальці. Ми звикли вірити, що якщо достатньо зібратися, напружитись, усе прорахувати — життя піде за планом.

Але є речі, які нам просто не належать. І намагання контролювати їх перетворюється на боротьбу з вітром.

Що ми не можемо контролювати?

✅ Погоду, економіку, курс валют, політику

Ми не здатні вплинути на глобальні процеси, але часто витрачаємо на них безцінну внутрішню енергію.

✅ Поведінку інших людей: їхні емоції, рішення, минуле, почуття

Ми можемо бути поруч, можемо підтримати. І якщо ми намагаємося "врятувати" чи "перевиховати" — рано чи пізно стикаємося з розчаруванням.

✅ Стандарти краси, вікові зміни, генетику

Суспільство завжди матиме свої уявлення про "норму". Наше тіло змінюється, старіє, має свої межі. Ми не можемо змінити спадковість або зупинити час — і це нормально.

✅ Оцінки й очікування на роботі

Ми не можемо вплинути на думку керівника, замовника чи колеги. Навіть найкращі результати не завжди отримують заслужену оцінку.

А що ми можемо?

🔹 Планувати свій день, ставити цілі, розставляти пріоритети

Ми можемо вирішити, що для нас важливо саме сьогодні. Навіть одна впорядкована справа або чітке "ні" зайвому — вже акт самоповаги й керування простором життя.

🔹 Вибирати, з ким спілкуємось і на що витрачаємо енергію

Ми не зобов’язані тримати зв’язки, які нас виснажують. Свідомий вибір оточення — це турбота про себе. Бо з ким ми — тим і стаємо.

🔹 Формувати власні звички, обирати реакції, встановлювати внутрішні кордони

Навіть у хаосі ми можемо залишатися в контакті з собою. Замість автоматичних дій — усвідомленість. Замість догоджання — повага до своїх меж.

🔹 Регулювати витрати, шукати нові джерела доходу, розвивати фінансову грамотність

Ми не контролюємо ринок, але контролюємо власну стратегію. Маленькі кроки — заощадження, бюджет, нові навички — створюють відчуття стійкості навіть у турбулентні часи.

🔹 Турбуватися про своє тіло, відпочинок, харчування та психологічну гігієну

Здоров’я — це не лише про лікарів, а й про щоденні рішення: вчасно лягти спати, випити води, зупинитися, коли важко. Ми можемо бути для себе тим, хто підтримує і не вимагає бути ідеальними.

Отже, як розпізнати кордони впливу?

🔸 Ви маєте контроль — коли можете змінити ситуацію діями (наприклад, змінити ставлення до роботи, підвищити кваліфікацію або змінити сферу).

🔸 Ви не маєте контролю — коли чекаєте, що інша людина зміниться заради вас, або коли боретеся з реальністю (наприклад, через зміну курсу долара чи нові тарифи).

Цей поділ не про зневагу до труднощів, а про ясність. Усвідомлення, куди варто вкладати сили — а де їх, навпаки, потрібно берегти.

Піклуйтеся про себе. Адже коли ми виснажені — нам здається, що треба тримати ще міцніше. Але іноді найкраще, що ми можемо зробити — це відпочити. Сфокусуйтеся на тому, що залежить від вас. І дозвольте собі дихати легше.

Чому любов не потрібно заслуговувати?

Ми всі прагнемо бути коханими, але не кожен вважає себе гідним цього почуття. Інколи люди намагаються завоювати любов через відповідність чужим стандартам, виконання ролі чи самопожертву. Але чи можна справді так заслужити любов?

Насправді любов не потребує зусиль чи досягнень. Нас люблять за наш унікальний внутрішній світ, за те, ким ми є.

Чому деякі люди хочуть завоювати любов?

Часто це пов'язано з дитячим досвідом, коли нас вчили, що любов потрібно "заробляти" — через оцінки, слухняність або намагання бути "хорошими". Це може перерости в переконання, що любов — це привілей, а не право.

У дорослому віці такі люди:

🔸 стають зручними, а не справжніми;

🔸 цінують не особистість партнера, а те, що він може їм дати;

🔸 постійно доводять свою цінність, задовільняючи чужі вимоги.

Все це через відсутність у дитячому віці безумовної любові від батьків. Але не потрібно плутати безумовну любов із вседозволеністю: у будь-яких стосунках важливі правила, взаємність, повага до себе та іншого.

Тому варто пам'ятати: любов не потрібно заслуговувати. Любов ми маємо право отримати тільки за те, що є.

Інспектор Світлана Бульвін розповіла п'ятикласникам про відповідальність.

9 квітня інспектор відділу зв’язків з громадськістю Світлана Бульвін завітала до учнів 5-Є, 5-З та 5-Л класів нашого закладу освіти.

Метою візиту була важлива просвітницька бесіда про відповідальність за вчинки.

Інспектор Бульвін у доступній формі розповіла дітям про два основні види юридичної відповідальності:

Адміністративна відповідальність: Інспектор пояснила, які дії вважаються адміністративними правопорушеннями, наприклад, дрібне хуліганство, порушення правил дорожнього руху (для пішоходів та велосипедистів), та з якого віку настає відповідальність за такі порушення.

Кримінальна відповідальність: Дітям розповіли про більш серйозні правопорушення, які вважаються злочинами, наприклад, крадіжка, хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень. Інспектор Бульвін також роз'яснила, з якого віку настає кримінальна відповідальність за різні види злочинів.

Під час бесіди Світлана Бульвін наголосила на важливості дотримання правил поведінки в школі, вдома та в громадських місцях. Вона закликала учнів бути відповідальними за свої вчинки, поважати права інших людей та уникати ситуацій, які можуть призвести до правопорушень.

Учні уважно слухали інспектора та активно ставили запитання. Бесіда пройшла в дружній та невимушеній атмосфері.

Такі зустрічі є дуже корисними для формування у дітей правової свідомості та виховання поваги до закону, сприяють підвищенню рівня правової обізнаності учнів та формуванню у них відповідального ставлення до своїх дій.

Незламний дух: як виховати силу волі.

Сила волі – це не просто гарна фраза з мотиваційних пабліків. Це внутрішній стержень, який дозволяє нам не здаватися, навіть коли все навколо кричить: "Зупинись!" Це ресурс, який допомагає нам протистояти спокусам, долати труднощі та тримати курс на довгострокову ціль, навіть коли хочеться все кинути.

Що впливає на силу волі?

1. Рівень енергії та втома. Сила волі працює як м’яз. Якщо її надмірно використовувати, вона виснажується. Саме тому після безсонної ночі або складного дня людина може втратити контроль над собою.

2. Емоційний стан. Під впливом стресу або сильних емоцій ми частіше втрачаємо здатність до стриманості.

3. Звички. Дії, які стали звичними, вже не потребують сили волі — ми виконуємо їх автоматично, економлячи ресурс. Це одна з причин, чому формування здорових звичок настільки важливе.

4. Мотивація та сенс. Коли людина має чітке розуміння, навіщо вона щось робить, сила волі активується легше. Сенс заряджає волю.

Як "прокачати" силу волі?

🔹Починайте з дрібниць. Встали на 5 хвилин раніше? Не перевірили телефон після пробудження? Це вже тренування волі.

🔹Медитуйте: дослідження показують, що медитація покращує здатність до самоконтролю.

🔹Плануйте: якщо є структура, то мозку легше не "спотикатися" і не витрачати енергію на вибір.

Чи може сила волі закінчитися?

Так. Уявімо людину, яка кожен день змушує себе вставати, працювати, відмовляти собі в усьому, і робить це без перерви. Без відпочинку, без підтримки, без емоційного відновлення. Зовні це виглядає як сильна особистість. Насправді ж це прямий шлях до:

✅ емоційного вигорання

✅ хронічної втоми

✅ втрати мотивації

✅ апатії або депресії

Сила волі — це значущий інструмент, але людина потребує балансу: між зусиллям і відпочинком, між дисципліною і самоспівчуттям. Великі цілі не досягаються через примус — вони народжуються з поєднання внутрішньої сили й турботи про себе.

Додумування за інших: пастка розуму, що руйнує довіру.

Чи бувало у вас таке: хтось не відповів на повідомлення, і ви вже уявляєте найгірші сценарії? «Він образився», «Їй нецікаво», «Я зробив щось не так»… Мозок не любить прогалини і завжди намагається їх заповнити. Коли ми не маємо повної інформації, ми автоматично придумуємо власні пояснення. Проблема в тому, що вони часто базуються не на фактах, а на наших страхах, тривогах і минулому досвіді.

Чому це небезпечно?

1. Викликає зайву тривогу – ми переживаємо за те, чого насправді може й не бути.

2. Руйнує впевненість у собі – якщо ми звикли думати, що нас ігнорують або не цінують, це підриває нашу самооцінку.

3. Псує стосунки – ми реагуємо не на реальність, а на власні припущення, які можуть бути хибними.

Як перестати додумувати?

🔹Помічайте свої тригери

Додумування часто виникає через наші власні страхи: страх бути відкинутим, неоціненим, покинутим. Запитайте себе: «Що саме мене так зачепило?»

🔹Тренуйте усвідомлення

Помічайте свої думки та емоції, перш ніж робити висновки. Можна вести щоденник або практикувати майндфулнес.

🔹Виробляйте толерантність до невизначеності

Не все в житті має миттєві відповіді. Навчіться приймати невідомість без тривожних фантазій.

🔹Дозвольте іншим бути складними

У людей можуть бути сотні причин поводитися так чи інакше, і більшість із них взагалі не стосуються вас. Інколи вони просто втомлені, зайняті або переживають щось своє.

🔹Запитуйте прямо замість того, щоб гадати

Додумування – це звичка, яку можна змінити. Навчіться сприймати невідомість не як загрозу. А ще – більше говоріть про свої почуття. Бо правда завжди легша за здогадки, що точать ізсередини.

Візити інспекторів поліції до учнів.

2 квітня до учнів 6-Д, 6-Л, 7-Є та 8-В класів ОЗО "Софіївсько-Борщагівський ліцей" завітали інспектори відділу зв’язків з громадськістю Вікторія Шаповал та Євгенія Іванченко.

Інспектори поліції Вікторія та Євгенія провели важливу бесіду про відповідальність неповнолітніх за їхні дії.

Мета бесіди:

Підвищити рівень правової свідомості учнів.
Запобігти правопорушенням серед неповнолітніх.

Основні теми, які були обговорені під час бесіди:

Адміністративна відповідальність:

Пояснення, які дії можуть призвести до адміністративного покарання.
Види адміністративних покарань: попередження, штрафи, громадські роботи.
Вік, з якого настає адміністративна відповідальність (16 років).

Кримінальна відповідальність:

Пояснення, які дії вважаються кримінальними правопорушеннями.
Види кримінальних покарань: штрафи, громадські роботи, позбавлення волі.
Вік, з якого настає кримінальна відповідальність (16 років, за деякі злочини – 14 років).

Відповідальність за дії в Інтернеті:

Кібербулінг та його наслідки.
Відповідальність за поширення неправдивої інформації та порушення авторських прав.
Правила безпечного користування соціальними мережами.

Відповідальність за порушення громадського порядку: