Прихований гнів.

 Гнів часто маскується: під іронією, мовчанням, надмірною турботою чи апатією. 

Ми уникаємо його, бо боїмося конфлікту, втрати любові або неприйняття.

Та він залишається всередині, як тиха буря, і впливає на стосунки, на рішення, на відчуття безпеки. 

Ми можемо різко реагувати на дрібниці або відчувати постійне внутрішнє напруження, не розуміючи, чому.

Важливо визнати гнів - усвідомити, що він є, і дати собі право відчути його без провини. 

Записати думки, виговоритися, знайти безпечний простір для емоцій - це не про деструктивну агресію, а про розвантаження. 

Коли ми називаємо гнів, він перестає контролювати нас і стає джерелом ясності, а не руйнування.

Прийняття гніву - перший крок до внутрішньої свободи.

Навʼязані очікування і тиша всередині дитини.

 Очікування часто виглядають як турбота. «Я ж хочу для тебе кращого», «тобі це більше підійде», «ти маєш потенціал». Але дитяча психіка чує інше: будь таким, щоб тебе любили.

Коли дитину постійно спрямовують - ким бути, як відчувати, чого хотіти - вона вчиться не слухати себе. Її власні імпульси стають небезпечними, бо можуть не збігатися з очікуваннями дорослих. І тоді формується внутрішня тиша - не спокій, а від’єднання.

У дорослому житті це проявляється як складність із вибором, відчуття порожнечі, життя «ніби правильне», але без радості. Людина добре знає, що треба, але не розуміє, чого хоче.

Очікування не руйнують миттєво. Вони діють повільно, майже непомітно. Але кожного разу, коли дитина змінює себе заради схвалення, вона трохи віддаляється від власної живості.

Користь домашніх обов'язків для дітей.

 Домашні обов'язки допомагають дитині розвинути в собі самостійність і відповідальність

Виконання домашніх обов'язків розвиває у дітей багато навичок, необхідних для успішного дорослого життя. Молодші діти, виконуючи прості завдання (наприклад, складаючи одяг або заправляючи ліжко), розвивають координацію і навички моторики. Виконання домашніх обов'язків також підвищує здатність дитини слідувати інструкціям, а ще планувати і організовувати справи. Діти також вчаться керувати своїм часом.

У результаті дослідження, присвяченого звичкам навчання дітей, було встановлено, що у дітей, які регулярно виконували домашні обов'язки, успішність була вищою, ніж у їхніх однолітків.

Домашні обов'язки також допомагають дітям розвинути в собі почуття відповідальності. Вони не тільки вчаться виконувати роботу самостійно (що робить їх більш самостійними), їм прищеплюється почуття відповідальності за спільну справу і благополуччя всієї родини. Якщо дитина виконує поставлені перед нею завдання, вона розвиває почуття власної гідності і усвідомлює свій внесок у життя сім'ї.

Коли всю домашню роботу виконують батьки, дитина може відчувати себе залежною від них. Згодом вона починає чекати, що батьки будуть робити для неї все, що вона захоче.

Уміння подбати про себе і виконувати просту домашню роботу допомагає дітям стати більш самостійними. Так вони будуть краще готові до свободи, яка прийде, коли вони стануть старшими. Однак важливо розрізняти домашню роботу й елементарне вміння подбати про себе. Деякі діти вважають, що, якщо вони заправляють за собою ліжко і прибирають іграшки, або навіть чистять зуби, то вони вже виконують домашні обов'язки.

Проблему поглиблює одержимість дітей комп'ютерами і смартфонами. Вони ненавидять будь-які справи, які можуть на кілька хвилин відірвати їх від екрану. Дотримуйтеся правила: на першому місці завжди повинні бути заняття, пов'язані з доглядом за собою, виконанням домашніх обов'язків, доглядом за домашніми вихованцями і допомогою сім'ї. Якщо після цього у дитини залишається час, вона може використовувати його на розваги.

Серед батьків немає однозначної думки з приводу того, чи варто платити дитині за виконання домашніх обов'язків. Дитячі психологи стверджують, що діти повинні виконувати домашню роботу з тієї ж причини, що і дорослі - просто тому, що ця робота повинна бути виконана, а не тому, що за неї можна отримати винагороду. Якщо батьки вважають нормальним давати дитині кишенькові гроші, то це потрібно робити не за виконану роботу, а для того, щоб навчити розпоряджатися грошима. Дитина може зрозуміти цінність грошей, вартість різних речей, навчитися плануванню бюджету тощо.

Однак замість грошей за виконану домашню роботу діти повинні отримувати похвалу і подяку. Так вони повинні відчути гордість від того, що вони здатні виконувати роботу, свою самостійність і внесок в благополуччя сім'ї. Хвалити дитину потрібно після виконання роботи, часом можна обійтися короткими фразами: «Спасибі» або «Я пишаюся тобою». Постійна похвала позбавляє дитину ініціативи та особистої відповідальності за справу.

Іноді потрібно пояснити, за що саме ви хвалите дитину: «Мені подобається, що ти склав іграшки на свої місця», «Я пишаюся тим, що ти виконав роботу без нагадування», «У тебе вийшло акуратно заправити ліжко» тощо.

Найкраще давати дитині домашні обов'язки з раннього віку. З дошкільнятами можна робити це в ігровій формі: наприклад, запропонуйте дитині уявити себе татом чи мамою. Найменшим, можливо, буде потрібен певний час, щоб поспостерігати або потренуватися. Хвалити дитину потрібно за зусилля, які вона докладає, а не за якість виконаної роботи. Це стосується і дітей старшого віку, які освоюють нові обов'язки.

Для старших дітей і підлітків потрібен інший підхід, щоб привчити їх до відповідальності. Наприклад, можна провести сімейні збори. Заохочуйте дитину висловлювати свої пропозиції. Запитуйте її думку. Складіть список обов'язків для всіх членів сім'ї (і для дітей, і для батьків). Це послужить нагадуванням кожному, а також продемонструє, що внесок кожного в благополуччя сім'ї важливий. Коли дитина побачить, як багато всього батьки роблять вдома до і після роботи, це може стати для неї причиною задуматися.

Після того як ви затвердите план, використовуйте похвалу, коли дитина виконує свої обов'язки. Нагадуйте їй, якщо вона забуває їх виконувати. Іноді нагадувати доводиться кілька разів. До закінчення роботи дитина не повинна мати доступу до електронних пристроїв.

Знову ж таки, потрібно мотивувати дитину докладати зусилля. У цьому вам можуть допомогти два правила. Перше: коли дитина виконає роботу, вона може користуватися смартфоном і комп'ютером. Друге: дитина не повинна сидіти за комп'ютером або смартфоном весь свій вільний час. Час за екраном потрібно обмежити. Щоб дитина виконувала ці правила, не потрібно кричати на неї або її ображати. Зберігайте спокій і будьте послідовні.

І ще: ніколи не слід давати дитині домашню роботу в якості покарання за погану поведінку.

Зрештою, домашні обов'язки повинні відповідати віку і рівню розвитку дитини. Дітям 2-3 років можна доручити прибирати за собою іграшки, складати одяг в кошик для прання, наповнювати миску кішки або собаки кормом. Діти 3-5 років можуть допомагати прибирати зі столу, поливати квіти, витирати пил. Діти молодшого шкільного віку (6-9 років) можуть підмітати підлогу або прибирати ліжко. Діти у віці 10-13 років можуть готувати їжу або виносити сміття. Діти від 14 років можуть розморожувати холодильник або прасувати одяг.

Ніколи не пізно допомогти дитині навчитися бути самостійною і відповідальною. У майбутньому вона тільки подякує вам за навички і якості, які ви їй прищепили. Вони дійсно важливі для щасливого й успішного життя.

Інформаційні матеріали до Дня Соборності України–2026.

 Вступ

Соборність – це…

Ключові повідомлення

Історична довідка

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті

Щороку 22 січня Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42. 

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки (об'єднання) Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». 

Цей день став символом українського державотворення, втілив соборницькі прагнення українців щодо консолідації в одній державі.

Соборність – це…

…єдність, неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної національної держави (стаття 6 Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”).

Термін «соборність» має кілька значень. Передусім, це й об’єднання в одне державне ціле всіх земель, населених конкретною нацією на суцільній території; духовна консолідація всіх жителів держави, це й згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності. Термін «соборність» включає в себе єдність і згуртованість. 

Для України соборність – це єдність у багатоманітності, об’єднання навколо української державності й ідентичності. Ідея територіальної цілісності країни поєднується з ідеями духовної згуртованості. Тож соборність невіддільна від державності, суверенітету й незалежності нації – фундаменту для побудови демократичної держави. 

В умовах Війни за Незалежність України соборність набуває більшого символізму та гостроти, адже нині, як ніколи, українцям потрібно об’єднатися заради майбутнього. Таким чином, гаслом інформаційної кампанії щодо вшанування Дня Соборності України може залишитися минулорічне гасло "В єдності - сила". Водночас, Інститут може запропонувати такі варіанти: «Україна соборна. Разом до Перемоги!», «В єдності сила», «Соборність сьогодні – єдність фронту і тилу». Даний перелік не є вичерпним, однак Інститут рекомендує при виборі/формуванні нового гасла спиратися на ключові повідомлення.

Ключові повідомлення 

22 січня ми згадуємо дві рівнозначні за вагою події української історії: проголошення незалежності Української Народної Республіки й Акт Злуки українських земель. Адже 22 січня 1918 року вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена IV Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на Софійському майдані в Києві відбулася не менш вагома подія – об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу. 

Проголошення Соборності УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичний акт об’єднання українських земель в одній державі. Подія основоположна для українського державотворення. Вона повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році. Ідея соборності України була ключовою для наступного покоління учасників українського визвольного руху у XX столітті. 

Акт Злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. 

Соборність передбачає не лише пам’ять про минуле, а й потребує згуртованої спільної праці та взаємодії в сучасній Україні, коли ми, з різних регіонів, спілкуємося, разом працюємо, створюємо знакове і важливе. 

Соборність є невіддільною від суверенітету й реальної незалежності народу, вона є фундаментом побудови демократичної держави, запорукою виживання й існування нації.

Національна єдність є не тільки базовою цінністю громадян країни, а й обов’язковою передумовою успішного спротиву зовнішній агресії. 

Сьогодні Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.

Історична довідка

З кінця XVIII століття українські землі були розділені між різними імперіями. Тож соборність для українців завжди була вершиною прагнень суспільного життя. Підтвердження цьому можна знайти в різних епохах. Наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва» 1788 року українці, що проживають у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття), описуються так: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва».

Український національний рух виступив із програмою об’єднання вже під час «Весни народів» – серії революцій 1848–1849 років, які прокотилися Європою. Головна Руська Рада (перша українська політична організація, що тоді постала у Львові) у маніфесті 10 травня 1848 року задекларувала: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує». Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: «Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому». 

Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність стала одним із провідних мотивів національного руху по обидва боки Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу». Гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав і Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900). 

У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців–підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 

Перша світова війна, національні революційні рухи та розпади імперій наблизили втілення ідеалу соборності. У Києві в 1917 році постала Українська Центральна Рада, яка проголосила Українську Народну Республіку. А в Галичині після Листопадового чину 1 листопада 1918 року постала Західноукраїнська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. До Києва вирушила галицька делегація. 

1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і УНР підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Угода констатувала непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення та юридичного оформлення цього рішення до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським. 

18 січня відбулася спільна нарада Директорії і Ради народних міністрів УНР за участі делегації з Галичини, Буковини і Закарпаття. Йшлося про проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР та урочистості з цієї нагоди. Рада міністрів доручила написати сценарій заходів та особисто очолити всі церемонії міністру народної освіти Іванові Огієнку. Саме він запропонував влаштувати загальнонародне свято на річницю проголошення самостійності УНР.  

22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві, у першу річницю незалежності УНР, у святковій атмосфері відбулося проголошення «Універсала Директорії Української Народної Республіки» (його ми символічно називаємо Актом Злуки). Будівлі в центральній частині міста прикрашали національні прапори, вхід до Софійського майдану оздобили тріумфальною аркою з гербами УНР і ЗУНР. Під музику на центральні вулиці стікалися десятки тисяч мешканців столиці і численні гості. Хор під керівництвом Кирила Стеценка в супроводі оркестра заспівав «Ще не вмерла Україна». 

І настав історичний момент – міністр закордонних справ ЗУНР Лонгин Цегельський оголосив грамоту, ухвалу УНРади, і передав її голові Директорії Володимиру Винниченку. У відповідь член Директорії Федір Швець зачитав Універсал: «<...> Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка <...>»

Закінчилося свято урочистим молебнем і парадом. З особливим захопленням вітали колони Січових стрільців і полковника Євгена Коновальця.

Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії УНР, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурній сферах. 

Ідея соборності охопила українців. На Закарпатті відголоском історичного руху до злуки стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року. Вони постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою. В умовах постійної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило побратимство українців із різних регіонів. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку Армію. 

Через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Тим не менше, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну. 

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці заходу України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави. 

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України. 

Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон – найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!» 

21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення злуки УНР та ЗУНР утворила живий ланцюг єднання від Івано-Франківська до Києва. Прикладом тієї «української хвилі» була акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Скільки учасників вийшло на нашу акцію вшанування подій Української революції, достеменно невідомо: різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України. 

Пам’ять про власну державу у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань. Відновлення соборності відбудеться після деокупації Криму, а також наших територій у Донецькій і Луганській, Запорізькій і Херсонській, Миколаївській і Харківській областях. 

Тематичні матеріали Українського інституту національної пам'яті

Інтернет-банери до Дня Соборності: https://mega.nz/folder/RwwWHCBB#tS4BkMEP5zy6YCJNz5wJpw

Відеоролик «Разом з власної волі з 1919 році»: https://mega.nz/folder/pwQ0kZJa#w1qzRCHl4eT0BC5_45SYBQ

Методичні рекомендації для загальноосвітніх навчальних закладів до Дня Соборності України-2020:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/metodychni-rekomendaciyi-dlya-zagalnoosvitnih-navchalnyh-zakladiv-do-dnya-sobornosti-ukrayiny-2020

Інформаційні матеріали до 100-річчя проголошення незалежності Української Народної Республіки: 

http://unr.uinp.gov.ua/metodichni-materiali/metodichni-materiali/informatsiyni-materiali-do-100-richchya-progoloshennya-nezalezhnosti-ukrainskoi-narodnoi-respubliki-2018-rik

Настільна гра “Українська революція 1917–1921”:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/nastilna-gra-ukrayinska-revolyuciya-1917-1921

Настільна гра «Похід: звільнити Україну від більшовиків»: https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/nastilna-gra-pohid-zvilnyty-ukrayinu-vid-bilshovykiv

Карткова гра “100 облич Української революції”:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/navchalni-igry/kartkova-gra-100-oblych-ukrayinskoyi-revolyuciyi

Відеоісторія “Українська революція 1917–1921. Як творилася держава”:

https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/videolekciyi/cykl-vchymo-istoriyu/ukrayinska-revolyuciya-1917-21-rokiv-yak-tvorylasya-derzhava

Аудіо-альбом “Пісні Української революції”:

https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/audioalbom-pisni-ukrayinskoyi-revolyuciyi1

Виставка “100 років боротьби: Українська революція 1917–1921”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-100-rokiv-borotby-ukrayinska-revolyuciya-1917-1921

Виставка “Українська революція 1917–1921: регіональний вимір”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vyskavka-ukrayinska-revolyuciya-1917-1921-regionalnyy-vymir

Виставка “Донбас: переPROчитання образу”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/nazva-vystavky

Виставка “Подорож невідомим Кримом”:

https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/vystavka-podorozh-nevidomym-krymom

Виставка “Наш спадок” https://uinp.gov.ua/vystavkovi-proekty/nash-spadok

Видання “Наш Крим. Неросійські історії українського півострова”: https://uinp.gov.ua/elektronni-vydannya/nash-krym-nerosiyski-istoriyi-ukrayinskogo-pivostrova

Публічна дискусія «Відстояти Соборність: чому в 1919-му не вдалося і що робити, щоб вийшло зараз?»: https://www.youtube.com/watch?v=qGrpzF6Eci8

Тест: Що ви знаєте про соборність?: https://uinp.gov.ua/testy/test-shcho-vy-znayete-pro-sobornist

https://znayshov.com/News/Details/den_sobornosti_ukrainy_Yak_provesty_nenudnyi_urok

Джерело:

Український інститут національної пам'яті

Як розгадувати ребуси.

 Розповідаємо, як навчитися розгадувати ребуси, у чому їхня користь та які є правила розшифрування ребусів

Як правильно розгадувати ребуси?

Щоб правильно розгадати ребус, потрібно послідовно аналізувати кожен елемент, звертаючи увагу на розташування символів, додаткові знаки та порядок читання.

Основні правила розгадування ребусів:

• Називайте зображені предмети словами.
• Враховуйте підказки: коми, стрілки, закреслені літери, цифри.
• Читайте елементи зліва направо або у вказаному напрямку.
• Видаляйте або замінюйте літери згідно з умовними знаками.
• Поєднуйте всі частини в одне слово або словосполучення.

Тож, щоб розгадати ребус з малюнками, буквами й символами, відкидайте або замінюйте літери, читайте навпаки, використовуйте підказки (коми, закреслення, розташування елементів). З’ясувавши, як розгадувати ребуси, зокрема дитячі ребуси, ви отримаєте ефективний інструмент для розвитку логіки, уваги та вдосконалення навички читання.

Діти люблять загадки. Їм подобається відчувати себе слідопитами й розгадувати таємниці. Особливо до вподоби малечі ребуси. Ребус – це такий тип головоломки, яка складається з малюнків, піктограм, символів, літер, цифр. Ребуси приховують слово, а іноді й цілу фразу. Фактично загадане слово ділиться на такі частини, які можна зобразити символом чи малюнком. Щоб знайти відповідь, треба стати дешифрувальником і розгадати зашифроване за допомогою символів та зображень слово. 

Чому корисно розгадувати ребуси?

Розгадування ребусів – корисна робота. Щоб її виконати, потрібно мати достатньо високий рівень логічного мислення. Ще треба вміти зосереджуватися на деталях і мати хоча б найпростіші навички читання. Дитина повинна помічати найменші підказки, розпізнавати образи й асоціації. Ребус потребує від неї креативності та вміння мислити нестандартно. 

Отож, оскільки при розгадуванні ребусів залучаються досить складні когнітивні процеси, пропонувати ребуси дітям потрібно. Тим більше, що вони охоче беруться до такої роботи. Але, даючи ребуси дитині, ураховуйте її вік, знання та навички. Важливо, щоб символи, картинки й піктограми були  зрозумілі малечі, а зашифровані слова – знайомі. Наприклад, у ребусах  часто трапляється зображення нот. Якщо дитина не знайома з нотами, то такі ребуси вона не розгадає.

Як навчитися розгадувати ребуси

Є безліч ребусів і, звісно, їх можна придумати ще більше. Ребуси створюють і розшифровують за чіткими правилами. Ось основні правила, які застосовують до переважної більшості ребусів:

• у ребусах здебільшого зашифроване одне слово в називному відмінку;
• якщо зашифровано фразу чи словосполучення, то в правилах до цього ребуса це має бути обов’язково вказано;
• усі символи, піктограми чи малюнки треба прочитати словами. Для дітей початкових класів переважно використовують символи цифр та нот;
• якщо зображений предмет чи символ має різні назви або значення, вибирають те, що найбільше підходить за змістом;
• кома в ребусі означає, що треба відкинути літеру. Якщо кома на початку, то пропустіть першу літеру, якщо наприкінці, – останню. Відповідно дві, три коми означають, що треба відкинути дві, три літери;

• якщо малюнок перевернутий, то слово слід читати навпаки;

• акреслена літера означає, що її треба вилучити;

• знак рівності між буквами означає, що їх треба замінити;
• декілька однакових зображень букв означає, що їх треба порахувати;
• цифри поряд із малюнком підказують, у якому порядку слід переставити букви, щоб відгадати слово; 
  
  
  
• якщо символи чи букви зображені над іншими, то це слід читати за допомогою прийменників «над», «на» чи «під», якщо одне зображення чи символ за іншим, то читаємо «за». Зверніть увагу дитини на те, що ребуси можуть мати неочевидну відповідь, тому іноді треба виявити творчість. Іноді ж навпаки слід читати всі зображення дослівно, промовляючи все, що бачиш. Наприклад, якщо бачимо перед собою літеру «о», яка складається з літер «е» + «ро», то варто  так і  читати: «О-з-е-ро».

  Що таке ребус-метод

  Ребус-метод – це методика, яка дає змогу вчити дитину читати по складах за допомогою спеціальних ребусів. Дітям, які тільки-но починають учитися читати, простіше розділити слово на склади, ніж на окремі звуки. Якщо ви запитаєте таку дитину: «Із чого починається слово «мама»?», найочевидніше, вона дасть відповідь: «ма». І так стосовно більшості слів, де дитина чутиме перший склад. Відповідно до ребус-методу дитині показують картинки, а під ними – написаний перший склад зображеного на картинці слова. Наприклад, «каша» – «ка», «черепаха» – «че». Із таких картинок та складів діти утворюють інші слова. У такий спосіб можна швидко навчитися читати по складах. Слід додати, що розгадування будь-яких мовних ребусів сприяє покращенню навички читання та розуміння слова як певної структури. Корисними будуть ребуси з комами; ребуси, де потрібно замінити чи вилучити букви; де треба прочитати слово навпаки та замінити буквами символ або піктограму.

  Приклади ребусів для учнів початкової школи

  Ось приклади ребусів для діток молодших класів. Пропонуйте їх дитині поступово:

  • ребуси з комами; 
  • ребуси, де треба замінити чи вилучити літеру;
  • ребуси, у яких треба змінити послідовність літер;
  • ребуси з використанням прийменників;
  • ребуси з нотами.

  Дітям також подобаються тематичні збірки ребусів: професії, природа, одяг, їжа, водний світ, ссавці, комахи.

  Розгадування ребусів може стати чудовим елементом навчання. Використовуйте ребуси, коли дитина вчиться читати, коли треба розвантажити дитину цікавим заняттям, коли хочете потренувати її уважність, асоціативне мислення та логіку. Також розгадування таких мовних головоломок допоможе розширити словниковий запас дитини. Корисним заняттям може стати вигадування ребусів. Але слід розуміти, що перш ніж вигадувати ребуси самотужки, слід довго практикуватися, розгадуючи вже готові головоломки, аби засвоїти правила їхнього створення. Якщо ви помічаєте, що дитина любить розгадувати ребуси, уже має достатньо досвіду в цьому занятті, то можна запропонувати їй придумати власні ребуси. Вигадуйте ребуси і ви. Нехай для початку це буде просте шифрування, яким ви передасте дитині своє послання. Дитина також може підготувати для вас закодований лист. І, зрештою, робота з ребусами може стати гарною сімейною традицією, яка зміцнюватиме ваші з дитиною стосунки та буде корисною для розвитку в дитини різноманітних навичок. 

  Авторка: Наталка Бачко, фахівчиня з домашнього навчання

Сильні морози та екстренні відключення світла.

 ❄️ Сильні морози та екстренні відключення світла: що важливо знати батькам і дітям ⚡

Морози нижче нуля та екстренні відключення електроенергії — це не лише дискомфорт, а й реальні загрози для життя і здоров’я дітей. Саме в такі періоди зростає кількість побутових травм, пожеж і випадків переохолодження.

☝️ На що звернути увагу вдома:

🔹 не залишайте дітей самих у приміщеннях без опалення;
🔹 не використовуйте саморобні обігрівачі, газові плити чи духовки як джерело тепла;
🔹 не дозволяйте дітям запалювати свічки або користуватися сірниками та запальничками;
🔹 обігрівачі вмикайте лише під наглядом дорослих і тримайте подалі від штор, ковдр та меблів;
🔹 за можливості майте вдома ліхтарик, павербанк, запас води та теплі ковдри 🔦🧣.

🏠 Поведінка під час екстренного відключення світла:

🔹 заздалегідь проговоріть із дитиною, що робити у темряві та як поводитись спокійно;
🔹 не дозволяйте самостійно підходити до електрощитів, подовжувачів і розеток;
🔹 у багатоповерхівках забороніть користуватися ліфтами;
🔹 слідкуйте, щоб діти не виходили з дому без супроводу в темний час доби.
❄️ На вулиці — окрема увага:
🔹 одягайте дітей тепло та багатошарово, уникайте тривалого перебування на морозі;
🔹 не дозволяйте грітися у під’їздах, біля трансформаторів або технічних приміщень;
🔹 нагадуйте про обережність поблизу проїзної частини в умовах ожеледиці та поганої видимості.
👶 Діти не завжди відчувають небезпеку — це завдання дорослих.
Кілька простих рішень і своєчасна увага можуть зберегти життя та здоров’я.

Безпека в школах під час тривоги: чи пускають батьків в укриття та як забрати дитину додому?

 У межах проєкту «100 питань від батьків до директорів закладів освіти» громадська діячка та експертка у сфері освіти Олена Парфенова разом з директором Ліцею «Оболонь» Оболонського району міста Києва Євгеном Поляковим обговорюють питання, які стосуються перебування дітей у школі під час повітряної тривоги.

✔ Чи пускають в укриття школи під час тривоги?

✔ Чи можна забрати дитину зі школи під час тривоги?

✔ Чи можуть вчителі відпустити дитину саму додому під час повітряної тривоги?

Доступ батьків до укриття Відповідно до встановлених норм, батьків однозначно пускають до шкільного укриття під час небезпеки. Для дорослих у закладах передбачені окремі зони, наприклад, спеціально виділені приміщення або коридори, щоб не порушувати порядок розміщення учнів.

Як забрати дитину під час повітряної тривоги? Хоча освітяни не рекомендують залишати сховище до офіційного відбою з міркувань безпеки, батьки мають право забрати свою дитину. Проте для цього діє чіткий алгоритм:

• Фізична присутність: Батько або мати повинні особисто прийти до закладу освіти.

• Письмова заява: Необхідно написати заяву, у якій зазначається дата та точний час (до секунди), коли батьки беруть на себе повну відповідальність за життя та здоров'я дитини.

• Організація процесу: Для уникнення скупчення людей на центральному вході чергують адміністратори, охорона та вчителі, які допомагають координувати передачу дітей батькам.

Категоричні заборони щодо дистанційного звільнення учнів Директор закладу наголосив, що вчителі не мають права відпускати дитину додому саму під час тривоги на підставі дистанційних звернень. Жодні повідомлення у месенджерах (WhatsApp тощо) або записки не є підставою для того, щоб дитина залишила укриття самостійно. Тільки особиста присутність батьків та оформлення відповідної заяви дозволяють забрати учня зі школи до завершення тривоги.

Такі заходи спрямовані на забезпечення безпеки дітей, адже співпраця та довіра між батьками та освітянами є фундаментом для захисту майбутнього покоління.

Уряд затвердив перелік небезпечних предметів, заборонених у школах.

Кабінет Міністрів України затвердив перелік небезпечних предметів і речовин, з якими заборонено перебувати на території та в приміщеннях закладів загальної середньої освіти.

До переліку входять, зокрема, вогнепальна, пневматична та холодна зброя (ножі, луки, арбалети, кастети, нунчаки тощо) і її імітації (макети, муляжі, пристрої та іграшки), боєприпаси, вибухові та піротехнічні предмети, пристрої для відстрілу гумових куль, газові балончики, електрошокери, спецзасоби (кайданки, гумові та пластикові кийки), інструменти (молотки, викрутки, дрилі, пили, газові пальники), легкозаймисті речовини, наркотичні та психотропні речовини, алкоголь, тютюнові й електронні сигарети, пристрої для споживання тютюнових виробів без їхнього згоряння, а також енергетичні напої.

Водночас заборона не поширюється на предмети, які використовуються в освітньому процесі, господарській діяльності школи, шкільних музеях, а також під час спортивних і виховних заходів — за умови контролю відповідальних осіб.

Рішення ухвалено з метою підвищення безпеки учасників освітнього процесу та на виконання вимог закону про запровадження заходів безпеки в закладах загальної середньої освіти.

Джерело:

Джерело: Кабінет Міністрів України 

Про злість, яку навчили не відчувати.

Злість часто лякає. Її плутають з агресією, жорстокістю, небезпекою. Особливо тих, кого вчили бути зручними, добрими, терплячими.

Тоді злість ховається глибоко. Вона не зникає - вона перетворюється на втому, апатію, психосоматику або тихе самознецінення.

Невиражена злість - це енергія, яка не знайшла виходу. Це сигнал про порушені межі, про біль, який не був почутий.

Дозволити собі злість - це не означає руйнувати. Це означає визнати, що з вами щось зробили, що вам було боляче, що ви маєте право на реакцію. Злість дає можливість відстоювати свої кордони, казати «ні», не давати собі нашкодити. 

Іноді з цього починається повернення до себе, бути на своїй стороні, відчувати, коли зі мною «так не можна».

Потреба у дозволі,

 Навіть дорослі люди іноді живуть так, ніби чекають, що хтось скаже: «можна».

Можна змінити роботу. Можна піти. Можна не відповідати. Можна не пояснювати. Цей внутрішній запит на дозвіл часто залишається непоміченим, але керує багатьма рішеннями. Без нього виникає тривога, вина, страх бути «неправильним».

Потреба у дозволі народжується там, де самостійність колись була небезпечною. Де любов залежала від слухняності. І тоді навіть у дорослому житті внутрішній «хтось» продовжує оцінювати й судити.

Момент дорослішання — це не вік. Це поступове прийняття того, що тепер дозвіл може давати тільки одна людина — ти сам. І що за це доведеться відповідати, але й жити стане по-справжньому своїм.

Свобода починається не з бунту, а з внутрішнього дозволу.